Розділ 10. Одвічний бій

Обговорення деталей нашого бою перервав виклик Соллу. З огляду на те, що сигнал ішов із позначкою терміново, лідер Амісі дзвонила не через дрібниці.

− До справи, у мене тут проблеми наближаються, − сказав я, дивлячись на дівчину.

− Це так, проблемка, − похмуро поправила Соллу, пересилаючи мені пакет даних. − Ознайомся.

Розкривши отриману інформацію, я побачив розвідувальну мережу на кордонах Великої Гармонії. Конкретно зараз виділявся сектор Імперії людства. Наблизивши виділену зону, отримав розшифровку сигналу, що надсилав розвідник. Армада людей прямувала в наш бік. Приблизно двадцять крейсерів і з кілька сотень фрегатів з есмінцями. Багато. Це, звісно, можливий напрямок, адже нейтральним космосом можна було зайти в спину варнам, але... мені не вірилося. Зелевас зробив свій крок? 

Я тільки зараз задумався, що нічого не чув про використання резонатора проти безликих. Хоч і була усна домовленість спільних дій. Та й якщо пригадати, на Шак-Кесі були виявлені людські тіла, не повірю, що Зелевас про це нічого не знав. Озирнувшись навколо, я бачив і відчував занепокоєння. Вони відчували мою тривогу, але не наважувалися втрутитися в роздуми. До атаки час ще був, тому я послав виклик до імператора людей. Потрібно поспілкуватися. І Максиміліан, ніби цього й чекав, відповів одразу. На голограмі утворилося вікно, показуючи трон та імператора, який не змінився на перший погляд. Але, як і раніше, на обличчі в людини читалася безмежна втома.

− Вітаю, Ваша Величність, − я злегка схилив голову, дотримуючись ділового тону.

− Хм... − чоловік задумливо розглядав присутніх. − Я так розумію, правителю Шак-Крі щось стало відомо.

Він замовк, очікуючи запитання. Я вивів отримані дані, виділивши приблизний маршрут, яким рухатиметься армада.

− Я хочу знати, що цей флот не становить загрози для Шак-Крі.

− З чого мені відповідати на це запитання? − тихо і з погрозою запитав Максиміліан, піддавшись уперед, спираючись на меч.

− Це оголошення війни?

Коуд поруч зі мною подавився повітрям. Я відчував липкий страх навколо від вимовлених слів, але навіть не дав оточуючим показати, що стурбований. Так ми й свердлили одне одного поглядом. Імператор людей, що сидить на троні та спирається на тростину. І імператор шакрінів: стоїть у центрі голограми системи, з гордо піднятою головою.

− Ти думаєш, корабель Зниклих тебе врятує? − перший перервав паузу Максиміліан. У міміці чоловіка я бачив, як його дістали ці політичні ігри. Схоже, настав час грати відкрито. Або ж ні...

− Хто сказав, що він єдиний? − я вискалився, дивлячись на людину.

− Сховище...

− Так ось, що тебе цікавить.

− Так! − Зелевас стукнув мечем об підлогу. − Не думаєш, що варто ділитися...

Ще на початку обурення чоловіка, я почав сміятися. Максиміліан замовк, з деяким подивом дивлячись на божевільного правителя. Від своїх наближених же я відчув страх. Кора навіть зробила крок до мене, щоб заспокоїти, але була зупинена поглядом.

− Хочеш знати, що там було, людино? − Зелевас сіпнувся від звернення, але кивнув. − Що ж... Ми всі для Древніх проста іграшка в руках. Засіб від нудьги. Не віриш? − запитав я, дивлячись на насупленого імператора людей. − А який мені сенс брехати? Вони досягли того, про що ми тільки можемо мріяти. У них немає ворогів, немає до чого прагнути, зате є ми − прекрасна розвага. Той, хто відкрив сховище, отримує правду, яка нікому не потрібна!

Наприкінці я збився на гарчання. Чомусь спогади про той день пробудили в мені звірину лють. Ми ті, хто вважали себе богами, виявилися пішаками. І навіть якщо я перестав бути безликим, заперечувати їхню владу не можу. Це ж і розумів Зелевас, зі змішаними почуттями дивлячись на мене.

− Тож відповідай мені Зелевас, при моїх підлеглих. Імперія людей загроза для Шак-Крі?

Настала тиша. Я, не кліпаючи вдивлявся в людину, намагаючись передбачити її відповідь. Від неї залежало дуже багато чого.

− Хах... − важко видихнув чоловік і з якоюсь кривою посмішкою, запитав: − Чи не час нам обмінятися послами, Рех? Щоб не було подальшого непорозуміння?

Я кивнув, скинувши йому контакти дипломатичного корпусу. Мені ж прийшло місце, де можна розмістити своїх підлеглих у людській імперії. Наостанок, Максиміліан запропонував деякі деталі обговорити наодинці, у спокійнішій обстановці. Попрощавшись і відключивши зв'язок, я важко сів на трон. Ми зараз показали зуби один одному, помірявшись характерами, але зійшлися на крихкому миру. І якщо у Зелеваса були реальні сили, то я блефував. Якби Імперія людей була поруч, нас би стерли з карти галактики. Ще мене цікавило питання, звідки людині було все відомо? Хто йому зливає інформацію? Це питання я поставив підлеглим, які мовчали досі. Але відповіді так і не почув.

− Чого мовчите?

− Це... правда? − поставив запитання Коуд. Він досі не вірив у сказане, хоча колись мав чути це, мабуть, вважаючи, що я блефував.

− Так, − втомлено прикрив рукою очі, хоч і говорив тихо, але мій голос розносився палубою, досягаючи кожного куточка.

− Про це знали всі радники, − голограма Дууха ожила, дядько був тут весь час і нагадав про себе. − Інформацію не поширювати. Не потрібно створювати зайву паніку.