Розділ 7. Гість

Тишу можна було відчути фізично. Я розумів, чого боялися радники, але й зриватися на підлеглих мені не хотілося.

− Тобто у нас є таємничий шакрін, який отримав доступ до речей батька до того, як тіло відправили до Аркхе?

− Можливо...

− Можливо?! − з гарчанням вирвалося в мене. − Ще скажіть, що це один і той самий, що допомагав гладіатору!

Судячи з того, як переглянулися двоє підлеглих, така думка їм на думку не спала. Вставши зі столу, я пройшовся вздовж залу, потрібно багато чого обміркувати. Але для початку я зв'язався з Канісом. Вірний гвардієць відповів миттєво, а коли почув причину виклику, здавалося готовий був убивати. І насамперед тих, хто допустив до минулого правителя стороннього. За його словами, батька супроводжували лише кілька гвардійців, Дуух-Крі та моя мати. Ніхто нічого не брав, і як пам'ятав Каніс, амулет усе ще висів на шиї загиблого. Наприкінці я викликав усю раду, показавши кулон і наказавши:

− Шукайте. Підключайте всіх, кого можна. Мені потрібна інформація! Дозволяю використовувати будь-які засоби. Виконуйте!

Біля входу завмер Коуд та Ратіо. І якщо гвардієць очікував, щоб супроводжувати свого правителя, то радник явно щось хотів. Навіть бачачи, що я не в дусі. Варто було подивитися на вченого, як прийшла інформація на імплантат. Досьє шакріна, Міаса, який вижив на Шак-Кесі. Якого боялися всі наші псионіки, адже він буквально засмоктував у себе всю енергію навколо. І через це звичайні розумні почувалися дуже незатишно поруч з ним. Подібну аномалію хотів вивчити Ратіо з моєю допомогою, як найбільш обізнаного псионіка. Правильніше потрібно було його відправити до мотаті, як до більш досвідчених істот, але... зі мною ж знання їхнього Старійшини.

Намагаючись викинути на деякий час з голови кулон батька, я сховав його у внутрішню кишеню. І попросив скинути маршрут варті, одразу з втупившись в кінцевий пункт: закритий дослідницький відсік на кордоні до Шак-Кесу. Як я пам'ятав, згодом радники там організували ізоляторний пункт для шахтарів і дослідників. Заодно й створивши відділ для проведення особливо небезпечних експериментів. Що ж, сучасні технології дають змогу ігнорувати подібні відстані, як несуттєві.

Кілька тактів коридорами палацу до посадкового майданчика, де вже чекає група гвардійців і малий кур’єр. До підльоту до ізолятора, я встиг тільки прочитати історію Міаса. Звичайне життя самотнього інженера, який зміг стати другим вцілілим на Шак-Кесі. Після Вівера. Ратіо досі вивчає, чому Міас не перетворився на монстра. Цьому було тільки два припущення: він не встиг підхопити вірус і його ментальна унікальність.

Радник також надав дані зі скафандра інженера. Приблизний маршрут його пересування, використання витратних матеріалів та навіть запис звуків. Змоделювати подію виявилося простою справою, і я ніби побував у шкурі Міаса, відчуваючи той страх і неминучість загибелі. Рятуючись до останнього від монстрів.

− Ще одне, − вийшовши з кур’єра та рухаючись вузькими коридорами, сказав Ратіо. − Коли ми його знайшли, він мало не збожеволів від страху, перетворившись на тварину. Але через деякий час, його поведінка різко змінилася. І тоді ж усі почали відчувати занепокоєння біля нього.

− Це не небезпечно? − поруч ішов Коуд, стривожено розмахуючи хвостом. Він був готовий у будь-який момент зустріти ворога, і бронебійна гвинтівка в його руках була вагомим аргументом.

Радник на це лише з гордістю посміхнувся і промовив:

− Ми екранували його камеру останніми технологіями. Навіть вплив роду Крі заглушується. Ось тільки твоя зброя зможе пройти крізь бар'єр без проблем.

Я мовчки йшов далі. Мої супроводжуючі цього не відчували, але варто було нам приземлитися, як відчув чиюсь увагу. Хтось дуже могутній зараз спостерігав за мною, вдивляючись та прицінюючись. Було бажання просто піти, підірвавши про всяк випадок усю станцію, але загрози я поки що не відчував.

− Ось тут.

Ми зупинилися біля звичайних дверей, на вигляд нічим не примітних. Ось тільки звідси я вже відчував, як щось намагається витягнути з мене не просто енергію, а життя!

− Ратіо, йди на корабель, якщо не вийду на зв'язок через великий такт, накажи підірвати тут усе.

− Що? − розгублено перепитав учений.

− Виконуй! − тиск роду і Ратіо стрімголов побіг до кур’єру. Наказ я йому вбив у голову напряму, нема чого зараз зволікати. − Коуд, дозволяю відкрити вогонь на свій розсуд.

Гвардієць підібрався та мовчки віддав честь. Знову ж таки, можна було б просто піти, знищуючи тут усе, але... я і так втратив Кеса. Через надмірну обережність. Але ж скільки можливостей було для подальшої співпраці.

Приклав долоню до сенсора, двері з тихим шипінням відчинилися. Незважаючи на всю серйозність і те що зовнішній тиск посилився в рази, я здивувався товщині розсувної плити. Таке зазвичай ставлять у реакторний відсік! Моєму погляду відкрилося невелике восьмикутне приміщення. Білі стіни і яскраве світло – сліпили. Але темна постать у центрі, що поглинала світло, одразу впадала в око. Проморгавшись, я зрозумів, що це всього лише ілюзія мого розуму. Сірий комбез шакріна був трохи темнішим за навколишній простір. А жовта шерсть з легкою сивиною тільки доповнювала образ простого інженера. Або ж ні. Незважаючи на гадану буденність, я відчував порожнечу в цій кімнаті. І якби не мої тренування з пси-силою, вся моя енергія була б поглинуто істотою переді мною. Навіть сутність Крі забилася в найдальші куточки, залишивши мене сам на сам з... порожнечею. А ось Коуд поруч лише зчепив зуби і прицілився в можливого супротивника. Він відчував щось, але не міг пояснити це словами.