Розділ 5. Зворотний бік

Рех-Крі. Аватар безликого гравця, правитель Шак-Крі.

— ...Це було тренування.

— Що?! Мене ж кілька разів ледь не прикінчили!

Ліум-Крі ніяк не міг заспокоїтися. Я, Дуух-Крі та його син перебували в палаці, в одному з малих залів, перекушуючи після нещодавнього бою. Поки дісталися з полігону до столиці, я встиг переглянути деталі битви з шолома десантника і частково розумів його обурення. Ось тільки... ЕМІ-гармата з новими поліпшеннями показала себе у всій красі: відключивши костюми й оглушивши всю групу Б-3. Хоча науковці й не сподівалися на таку ефективність через атмосферу, точне влучання знешкодило весь загін. І добре, що командир вижив, діставшись до зенітки. З його допомогою вдалося знешкодити робота і виконати завдання від Каніса, начальника гвардійців.

Коли я підійшов до нього, попросивши про навчання, гадав, що він відмовить. Занадто довго Каніс уважно дивився на мене — може, запідозрив, що Реха підмінили? Але сивий шакрін просто запросив дані з віртуальних тренажерів. Переглядаючи звіт, командир гвардійців, задоволено рикаючи, дав допуск до вступного іспиту для гвардійців.

Мета завдання — знищити роботизовану зенітну систему, закуплену в системі Ка-34 у приватної корпорації. Спочатку робота брали для вивчення, шакріни швидко розібралися в механізмах, але так і не змогли зрозуміти алгоритми управління та систему передачі сигналів на дрони, через що сенсу в придбаній машині не було. Після переозброєння на менш летальну зброю зенітка переїхала на полігон, готуючись померти.

Щоб поєднати одразу кілька справ, я використав робочий прототип ЕМІ-гармати, встановивши її на робота, і сам екіпірував броню із захистом від електромагнітних імпульсів.

— Мене б розмазало від снаряда Клоподава! — почувши нове слово від Ліума, я запитально подивився на Дуух-Крі.

— Клоподавом називають зенітну систему, вона може збити десятки капсул за середній такт, — пояснив той і вже звернувся до Ліума: — Зламало б щось, та й добре. Снаряд був порожньою болванкою, та ще й зі зменшеною силою вильоту.

— А дрони? — молодий шакрін не здавався.

— Зупинилися б, щойно розкрили броню. Та й згадай, павук тебе просто відштовхнув. Реальний кінетичний снаряд міг відірвати руку, щитів же на тобі не було.

Ліум хотів щось іще сказати, але від емоцій просто заричав, настовбурчивши хутро. Мені здається, чи він ображається на те, що його використали? Проте, дивлячись на скуйовдженого шакріна з чорним хутром і з яскраво-жовтими очима, я мимоволі всміхнувся. Він нагадував мені котів, що існували на одній із планет Альянсу і були досить популярні в альфарів як домашні тварини.

— Що? — помітивши мою посмішку, десантник насторожився. Ще б пак, адже досить дивно, коли на тебе з посмішкою дивиться правитель, який зовсім нещодавно втягнув тебе в дику авантюру.

— Ти кумедний, — трохи подумавши, я додав: — І милий.

У народу шакрінів не було жодних забобонів, тому мої слова просто здивували присутніх, які сприйняли це як комплімент.

— Спасибі...

Запнувшись, пробурмотів Ліум і опустив погляд, чомусь різко засоромившись. Дивно, мені здавалося, бравого десантника складніше збентежити... ну та хай з ним. Відпивши фруктовий напій, я досить голосно поставив кухоль на стіл, змусивши родичів здригнутися.

— Повернемося до наших справ. Ліуме, у тебе чудові бали з тактики й аналітики. Поясни мені, чому ти перевівся до десантників? — бачачи, що молодий шакрін зам'явся, не наважуючись відповідати, я схилився до нього ближче. — Давай відверто. Не зважай на свого батька, у нього зараз і без того вистачатиме проблем. — Дуух-Крі при цих словах обурено подивився на мене, захотівши щось сказати, але я зупинив його жестом.

— Та набридло мені! — десантник знову спалахнув. — Куди не поткнися, скрізь із тобою панькаються, щодня чуєш: «О! Так це син головнокомандувача!» — він кривлявся, передражнюючи когось. — Я хочу домогтися чогось сам, а на передовій усі рівні!

Судячи зі здивованої морди Дууха, про таку проблему він навіть не підозрював. Та й я сам не замислювався — мені здавалося, шакріни не мають пієтету перед правлячим родом і не зважають на те, хто батьки.

— Я тебе почув, — задумливо побарабанив кігтями по стільниці. Ця інформація ніяк не змінювала моїх планів, треба було тільки подати все інакше, без умовлянь і прохань. — У мене для тебе наказ: будеш помічником начальника станції Дуо...

— Але...

Перебив мене Ліум, та одразу замовк під моїм злим поглядом. Спочатку це забавляло, та мене вже починає дратувати цей дитячий садок.

— Будеш. Помічником. Начальника. — вкарбовував я кожне слово в голову шакріна. Той сидів, притиснувши вуха до голови, не сміючи піднімати на мене погляду. — Мені потрібні свої люди на важливих місцях Шак-Дуо, документи я вже підписав. Тим паче скоро очікується вторгнення Альянсу.

— Звідки інформація? — схаменувся головнокомандувач, усім тілом розвернувшись у мій бік.

— Інтуїція і прорахунки, — задумливо відкинувшись на спинку стільця, відповів я. Якби під моїм контролем була країна альфарів, я б не впустив би можливості дорватися до нових територій. — Альянс просто так нас не залишить, але прямого вторгнення годі й очікувати, у них зараз невеликий внутрішній конфлікт. А ось приватні флоти цілком можуть спробувати щастя.