Плітки: Кохання, тести і цифровий блекаут

Нотатка оповідача: Того тижня Ката залишилася ночувати в Софії, бо, за її словами, «енергетика мого будинку якась дивна, здається, там є привид, який ховає мої шкарпетки й контейнери для їжі». Ніхто не став із цим сперечатися. Найменше Сімон, кіт, який сприйняв Кату як новий гучний предмет інтер’єру в домі й вирішив просто ігнорувати її існування.

Того дня все було на своїх місцях. І саме це лякало найбільше.

Софія дрімала на дивані, зарившись головою між двома подушками, накрита пледом із малюнком каченят, який вона купила на розпродажі через його абсурдну милість. Сімон хропів біля її ніг, видаючи низьке, ритмічне бурчання, наче пухнастий обігрівач, запрограмований вловлювати найменший натяк на драму. Усе було занадто... спокійно. Надто ідеально, щоб не викликати підозр.

А всі ми знаємо: коли Ката має вільний час і доступ до інтернету, світовий мир опиняється під загрозою.

— Софія, ти жива? — прошепотіла Ката, нахилившись над диваном і тицяючи пальцем у плед, наче перевіряла, чи там не сховався зомбі. — Моргни, якщо тобі потрібна допомога. Або кава.

Софія видала низький, драматичний стогін із глибини свого подушкового гнізда, що могло означати як «залиш мене в спокої», так і «принеси піцу».

— Тоді вважатиму це дозволом «роби, що хочеш», дякую! — радісно оголосила Ката, відкриваючи свій ноутбук із таким запалом, наче готувалася відкрити портал у паралельний всесвіт хаосу.

Вона вбила в пошуковик «тест, щоб дізнатися, яка я дівчина» і вибрала найяскравіший, найсолодший і найпереповнений гіфками з котиками варіант. Потім підключила ноутбук до телевізора через новенький кабель HDMI, куплений на сумнівному сайті, який також продавав рушники у формі суші й піжами зі світлодіодами, що блимають у ритмі техно.

Коли Софія прокинулася — завдяки оглушливій заставці тесту, яка звучала як трейлер до романтичної комедії з бюджетом у п’ять доларів, — було вже запізно.

— Що за чортівня? — пробурмотіла вона, протираючи очі й намагаючись розібрати, що відбувається. — Це тест чи сеанс любовного спіритизму?

— Тихо! — вигукнула Ката, розмахуючи руками, наче диригент перед оркестром. — Ми ось-ось дізнаємося, чи ти «інтенсивна дівчина з вінтажною травмою», чи «дзен-дівчина з проблемами контролю»!

— Я просто хотіла поспати в спокої, а не з’ясовувати, чи готова я емоційно до стосунків у 2025 році, — пробурмотіла Софія, намагаючись розгладити волосся, яке виглядало, наче гніздо ворона після бурі.

— Перше питання! — проголосила Ката голосом ведучої реаліті-шоу, театрально витягнувши руку до екрана. — Як ти реагуєш, якщо твій партнер не відповідає на повідомлення протягом п’яти хвилин?
А) Пишу ще одне.
Б) Гуглю «чи нормально вмирати від любовної тривоги?».
В) Уявляю розмову, де я його кидаю.
Г) З’їдаю цілу пачку чипсів, поки стежу за ним у соцмережах.

— Е: Дзвоню його мамі й питаю, чи він ще живий, — відповіла Софія, досі з виглядом людини, яка щойно прокинулася в іншій реальності.

Вони розсміялися, і гра пішла далі. Питання за питанням, Ката зачитувала їх із драматичними паузами, Софія відповідала сумішшю сарказму й екзистенційного відчаю, а Сімон лише раз підвівся, щоб виблювати кульку шерсті на знак протесту проти їхньої метушні.

— Питання дванадцяте, — оголосила Ката, її голос тремтів від передчуття кульмінації. — Чи дозволяєте ви цій програмі отримати доступ до вашого мікрофона, геолокації, історії покупок, емоційного відбитка й, можливо, вашої душі, щоб отримати персоналізований результат?

— ЩО?! — Софія ледь не впустила подушку. — Душі?!

— Я натиснула «так», звісно, — відповіла Ката, знизавши плечима. — Як інакше вони дізнаються, що я дівчина з драматичною аурою, якщо не проаналізують мої тіктоки о третій ранку?

Софія завмерла, її очі розширилися від жаху.

— Ти дала дозвіл? — перепитала вона, відчуваючи, як паніка підступає до горла.

— Та годі тобі! Це ж просто клік. Від цього не вмирають... — Ката махнула рукою, але її голос зрадницьки тремтів.

У цю мить вогники на роутері заморгали, наче в паніці.

Пролунав різкий писк. Легке вібрування, наче в кіно, коли хтось зламує Пентагон через тостер.

А потім...

Цифрова темрява.

Екран телевізора почорнів.
Смартфони втратили сигнал.
Wi-Fi помер, не залишивши навіть прощальної записки.
На телевізорі гіпнотично гойдався логотип «Немає підключення», наче насміхаючись над їхньою долею.

— Ката... — почала Софія, її голос тремтів між страхом і звинуваченням.

— Так? — відповіла Ката, невинно кліпаючи очима.

— Що ти наробила? — Софія вп’ялася в неї поглядом, наче могла прожекти діру в її душі.

— Мабуть... зламала будинок, — пробурмотіла Ката, і її обличчя набуло виразу, який буває в дітей, спійманих за крадіжкою печива.

— ЯК ЦЕ МАБУТЬ?! — вигукнула Софія, відчуваючи, як її серце б’ється в ритмі барабанного соло.

Вони вибігли в коридор, де вже гуділи голоси сусідів. Хтось гучно скаржився, хтось тягав стільці, а пані з третього поверху кричала в телефон, наче викликала підкріплення з НАСА.

— ТАМАРО! МЕМИ НЕ ЗАВАНТАЖУЮТЬСЯ! СКАЖИ ТАТУ, ЩОБ ПОВЕРНУВ ІНТЕРНЕТ! — репетувала вона, тримаючи телефон, наче зброю.

А потім настала трагедія століття.

— ХТО ВКРАВ МІЙ ІНТЕРНЕТ?! — заволав дон Рауль із квартири 4Б, його голос тремтів від обурення. — Я БУВ НА ФІНАЛЬНОМУ ЕПІЗОДІ «МОЄ КОХАННЯ МАЄ ЗЛУ СЕСТРУ-БЛИЗНЮЧКУ, І ВОНО ПРО ЦЕ НЕ ЗНАЄ»!

— Боже мій, ми розв’язали цифровий апокаліпсис, — прошепотіла Софія, хапаючись за голову.

Вони повернулися до квартири, їхні кроки відлунювали в коридорі, наче втеча з місця злочину.

Софія кинулася до роутера, намагаючись його реанімувати. Вона натискала кнопки, перезавантажувала, шепотіла йому слова підтримки, наче це був хворий родич. Ката пішла далі — дістала пахощі й почала обкурювати роутер, бурмочучи щось про «очищення цифрової аури».