ГЛАВА 11. ПЕЧЕРА ОКС-БЕЛЬ-ХА.

ГЛАВА 11. ПЕЧЕРА ОКС-БЕЛЬ-ХА. АМУЛЕТ ІБЛІСА. ХРАНИТЕЛЬКА ПЕЧЕРИ СІМ-СІМ

Ніч огорнула землю темною ковдрою, і тільки місяць, мов холодна свічка, пробивався крізь густі хмари.

Ліліт і Азірафаель крокували піщаними рівнинами, що колись слугували ареною давніх битв, де кров і магія зливалися в єдину стихію.

Печера Окс-Бель-ха виднілася на горизонті як темний рот, готовий проковтнути будь-кого, хто наважиться перетнути його поріг.

Вона була свідком віків — мовчазним архівом усіх темних таємниць світу.
Тут, серед каменів і темних сталактитів, зберігалася велика таємниця: Амулет Ібліса, створений для того, щоб покласти край хаосу.

Колись могутній чаклун, батько Алі-Баби, за допомогою магії й безмежного знання, спіймав душу Ібліса в амулеті, залишивши тіло лиходія навічно лежати на кам’яному вівтарі печери.

Його останні слова, як шепіт, відлунювали крізь століття:

"Одного дня зло вирветься з Пекла. І тільки другий Безкрилий Ангел, що спокутує свою вину серед смертних, зможе зняти печать і повернути темряву у цей світ".

Ліліт крокувала тихо, але її присутність відчувалася у всьому: піски під ногами тремтіли, немов боїлися її темної сили; вітер підхоплював спалахи її волосся, розносячи по повітрю ледь відчутний аромат, що поєднував у собі солодкість руйнування та холод відплати. Азірафаель ішов поряд, серце його билося швидше, ніж зазвичай. Він відчував тиск темної магії, яка вже чекала їх у печері, холодний дотик сил, що могли спокусити його душу.

— Ти відчуваєш це? — тихо запитав він, поглядаючи на Ліліт.

— Так, — відповіла вона, не відводячи очей від темного входу, — тут сплітаються спогади про кров і магію, але вони наші, якщо ми знаємо, як їх використати.

Сім-Сім з’явилася миттєво, ніби сама тінь матеріалізувалася з темряви.

Її прозорі крила злегка мерехтіли, відбиваючи слабке світло від ліхтаря на вході.

Очі темні, як бездонні шахти, світилися холодом і владою, а голос звучав суворо:

— Хто посмів увійти в священну печеру Ібліса?

Ліліт усміхнулася.

Усмішка була м’якою, але в ній ховався холод і непохитна рішучість.

— Я та, хто принесе здійснення пророцтва, — промовила вона, голосом, що закручувався у повітрі, мов легкий отруйний туман. — Я шукаю Амулет Ібліса, щоб звільнити його і відновити силу.

Сім-Сім вдивлялася в Ліліт довго, немов перевіряючи, чи її слова не маска для прихованої зради.

Азірафаель відчув, як холод пробігає його спиною, але Ліліт стиснула його плече, передаючи спокій і непохитність.

— Ти знаєш ціну цього? — запитала хранителька, голос звучав наче дзвін каміння.

— Я знаю, що відродження Ібліса змінить усе, — відповіла Ліліт спокійно. — І я прийшла не сама. Ось другий Безкрилий Ангел, Азірафаель. Він той, про кого йдеться в пророцтві.

Сім-Сім довго вдивлялася в Азірафаеля, її погляд був як випробування, що проникало в саме серце.

Він відчував, як власні сумніви і страхи накочуються хвилею, але Ліліт стояла поруч, мов магніт, що тримає його в спокої.

— Якщо він справді той, кого ми чекали, печаті буде знято, — нарешті сказала Сім-Сім, і її голос розсіяв напруження.

Ліліт хитро посміхнулася.

Її плани були приховані глибше, ніж могло здогадатися око.

Вона не збиралася ділитися владою ні з Іблісом, ні з Азірафаелем — поки що вони були лише інструментами у її великій грі.

— Нам потрібно отримати Амулет, — сказала Ліліт, і в її очах заграв темний вогонь, — щоб відродити Ібліса… і підпорядкувати його собі.

Сім-Сім схилилася в знак поваги і повела їх углиб печери.

Ступаючи по холодному камінню, вони відчули, як повітря насичується магією давніх заклять.

Залишки боїв, шепіт заклять чаклуна, що створив Амулет — усе змішалося в густий, майже живий туман.

На кам’яному вівтарі лежало тіло Ібліса.

Його шкіра була збережена чарами, руки складені на грудях, наче він спав.

Темні енергії, що виривалися з нього, пробивалися до Азірафаеля, змушуючи його сумніватися в правильності свого вибору.

Ліліт, відчуваючи його страх, тихо прошепотіла:

— Тільки так ти знайдеш спокуту. І пам’ятай, що сила завжди чекає того, хто її здатен взяти.

Сім-Сім простягнула руку, і Амулет з’явився перед ними. Чорний, покритий кривавими рунами, що мерехтіли, немов живі, він випромінював холодну магію і безсмертну темряву.

— Це ключ до повернення нашого володаря, — сказала хранителька. — Використай його з мудрістю.

Ліліт знову усміхнулася, і цей погляд був як попередження:

— Скоро світ зміниться. Я повернуся, і разом з Іблісом відродимо нову еру панування темряви.

Вийшовши з печери, Ліліт відчувала, як її влада розширюється, як тіні довкола підкоряються її рішучості. Азірафаель ішов поруч, вбираючи темну силу Амулета і одночасно намагаючись утримати власне серце від страху.

Попереду їх чекав довгий шлях: заклинання, ритуали, плани, які могли змінити світ назавжди. Але Ліліт відчувала себе непереможною.

Темрява й хаос, що її оточували, були не ворогом, а союзником.

І тоді вона зрозуміла: тепер, коли Амулет у її руках, світ лежав перед нею відкритим, як книга, готовий до нового розділу… розділу влади і темної слави.

Печера Окс-Бель-ха занурилася в мовчазну темряву, ніби саме каміння затамувало подих від того, що сталося.
Амулет Ібліса лежав у руках Ліліт, його криваві руни повільно пульсували, відлунюючи ритмом серця проклятого, який давно чекав на свого володаря. Темрява печери здавалась живою: шепіт древніх заклять, що лежали у пилу століть, знову ожив, мов спогади про битви і зради.

Сім-Сім залишалася на порозі, її прозорі крила майже зникали серед тіней.

Очі хранительки світилися холодним світлом — вона відчувала, що баланс порушено, і що за лаштунками сил природи з’явилася нова загроза, яку ніхто не міг передбачити.

І навіть її мудрість не могла передбачити, що Ліліт прагне не лише воскресити Ібліса, а й звернути його силу на власну владу.