ГЛАВА 8. ЗБОРИ ОРДЕНУ.

ГЛАВА 8. ЗБОРИ ОРДЕНУ.

Світ ще не відчув подиху хаосу, що вирвався на волю, але Михаїл уже чув його відлуння. Ліліт повернулася. Ворота Пекла закриті, а рівновага, що тримала цей світ у безпеці, тріщить по швах. Тепер усе залежить від Ордену Гаргульї-від тих, хто колись присягнув на вірність темному магістру і хто тепер має знову об’єднатися.
Марі вже вирушила до собору, так як її першою зустрів Михаїл, коли вирушив на пошуки членів Ордену.
Вона сиділа на березі озера біля багаття і готувала собі трав'яний чай, щоб відновити сили після нічної битви з її злими сестрами-відьмами, які хотіли переманити Марі на темний бік, але вона перемогла.
Але залишаються інші: вампір Рафаель Ноктурн, якого переслідує тінь минулого.
Райнер Вельт, мисливець за головами, що блукає між світом живих і мертвих.
Граф Бенкердоф, напівбог, що шукає втрачений пантеон. Кожен із них має свої причини не повертатися… і свою ціну, яку Михаїлу доведеться сплатити, аби вони стали знову під знамена Ордена.
Час невблаганний. Через дві години всі повинні зібратися в соборі Нотр-Дам. Питання лише в тому, чи погодяться вони на бій, що може стати їхнім останнім.
Нічний вітер огортав кам’яні вулиці, немов холодний подих вічності. Архангел Михаїл стояв на даху одного з будинків, спостерігаючи за містом, що дрімало в мерехтінні вуличних ліхтарів. Його очі були, як дві золоті зірки, що прорізали морок. Його обов’язок був простий, але водночас неможливо важкий-зібрати знову Орден Гаргульї, поки ще залишався час.
Ліліт повернулася. Вона запечатала Ворота Пекла, що було немислимим навіть для найдавніших архангелів. А це означало лише одне-хаос скоро прорветься у світ живих.
Михаїл на мить заплющив очі, а коли відкрив їх знову, його крила спалахнули білим світлом, і він зник у вихорі сяючих пір’їн.

Рафаель Ноктурн
Венеція.
Місто тіней і віддзеркалень. Вампір Рафаель Ноктурн сидів у темній залі занедбаного палаццо, дивлячись у старовинне дзеркало, що вже давно не відображало його сутності. Він відчув присутність архангела ще до того, як Михаїл з’явився перед ним.
-Ти прийшов із закликом,-голос Рафаеля був глибокий, майже пісенний.
-Ліліт вирвалася з Пекла,-відповів Михаїл, спостерігаючи, як темні очі вампіра блищать у примарному світлі.-Ворота запечатані, і Орден повинен знову зібратися.
Рафаель підвівся, обвівши пальцями медальйон на шиї-символ його втраченого кохання.
-Ліліт…-повторив він.-Вона знає, як розривати межі між світами. Це небезпечно.
-Тому нам потрібен Палаючий Меч, який може втримати у руках лише Безкрилий Ангел-коротко відповів Михаїл.
Рафаель посміхнувся-вампірська усмішка, в якій було більше тіні,ніж радості.
-Я прийду.
-Чекатиму в соборі Нотр-Дам-відповів йому архангел.

Райнер Вельт
Лондон.
Густий туман розчиняв нічні ліхтарі, мов привиди, що блукали між світами. Райнер Вельт сидів у барі, оточений голосами, яких ніхто інший не чув.
-Ти знову говориш сам із собою,-промовив бармен, але Райнер знав, що його слухають не тільки люди.
Михаїл з’явився мовчки, без світла й фанфар, лише легкий порух повітря видав його присутність.
-Райнере Вельт, Орден знову кличе тебе.
Мисливець за головами повільно повернувся.
-І що тепер?
-Ліліт втекла. Ворота Пекла запечатані. Потрібен Палаючий Меч.
Райнер не відразу відповів.
-Я чув, як мертві шепотіли про це. Вони бояться.
-Часу мало,-нагадав Михаїл.
Райнер випив свій напій, встав і розплатився, ніби нічого не сталося.
-Зустрінемося у соборі Нотр-Дам,-сказав він, зникаючи в тумані.

Граф Бенкердоф
Старовинний замок, схований серед Альп, був місцем, де мешкав останній з напівбогів.
Граф Бенкердоф стояв на балконі, вдивляючись у нічне небо, коли біле світло Михаїла освітили темні камені.
-Якщо прийшов ти, значить, світ знову хилиться до безодні,-мовив він спокійно.
-Ліліт повернулася. Орден повинен зібратися.
Напівбог кивнув.
-Чи це не доля? Старі боги мовчать, але, можливо, тепер вони нарешті прокинуться…
-Не вір у примари минулого, Бенкердофе,-Михаїл подивився на нього суворо.-Зараз ти належиш Ордену.
Граф усміхнувся-гордо і трохи сумно.
-Зустрінемося в Нотр-Дамі.

СОБОР НОТР-ДАМ,ДВІ ГОДИНИ ПОТОМУ:
Кам’яні стіни собору ввібрали в себе історію століть. Під готичними арками зібралися ті, хто належав до Ордена Гаргульї.
Відьма Марі вже чекала появи Безкрилого Ангела у супроводі Люцифера, залетівши у те саме вікно, куди й першого разу, при зустрічі з Люцифером і Аменадиїлом.
Вона стояла стискаючи в руках талісман, що пульсував слабким світлом.
Вампір Рафаель Ноктурн стояв у тіні, його темні очі мерехтіли.
Райнер Вельт курив, сидячи на одній із лав.
Граф Бенкердоф спирався на різьблений стовп, задумливо спостерігаючи за іншими.
Коли Люцифер і Аменадиїл підходили до собору разом з Безкрилим Ангелом, простір пронизав легкий вітер.
Переддень всіх святих накрив Париж туманною вуаллю, крізь яку мерехтіли примарні вогні.
У Нотр-Дамі горіли свічки, відкидаючи довгі, примарні тіні на старовинні стіни. Вітер проносився крізь шпилі, шепочучи щось забуте, змішуючи запах воску, ладану та дощу, що щойно розпочався.
На одному з престолів стояв той самий пісочний годинник, який залишив Жнець Смерті, от тільки пісок у ньому застив і час відліку до смерті Безкрилого зупинився.
Члени Ордена Гаргульї чекали. Дехто нервово стискав зброю, дехто залишався спокійним, але всі відчували-ніч буде сьогодні інша.
Раптом у повітрі пролунав далекий передзвін дзвонів. Вони не мали б бити в цю годину,і все ж їхній глухий звук розійшовся склепінням, ніби попереджаючи про щось невідворотне.
Свічки затремтіли. І тоді двері собору самі відчинилися.
Чорний силует увійшов до храму, його обриси немовби розчинялися в напівтемряві. Спочатку стало видно тільки очі-два золотих відблиски, мов відображення полум'я.
Люцифер.
Його усмішка була легкою, майже розважливою, але в ній ховалося щось, що змушувало серце завмерти.
Аменадиїл крокував поруч, його обличчя залишалося непроникним, але з його плечей спадала ніжна золотиста аура, що нагадувала забутий світ.
А між ними стояв ще хтось третій, той, якого вони врятували і про якого говориться у Пророцтві.
То був Безкрилий Ангел, якого врятували від самогубства дві години тому.
Він здався постаттю з примарного світу: його обличчя було блідим, мов місячне світло, а очі-холодними, відчуженими.
Вітер ворушив його волосся, і здавалося, ніби самі тіні колихаються разом із ним. Його присутність викликала дивне відчуття-ніби він існував між світами, між життям і смертю.
Високий, з блідою шкірою, що здавалася майже прозорою під місячним світлом. Його обличчя було відзначене старим шрамом, а очі... Вони світилися льодовим блиском, особливо око, яке було пошкоджене шрамом і змінило свій природний колір, та водночас у глибині їхніх бездонних зіниць ховалася тінь. Його руки, схожі на мармурові статуї,були холодними на вигляд, але, здається, приховували в собі якусь силу, що тільки чекала моменту вирватися.
Люцифер розвів руками, ніби представляючи всіх трьох перед присутніми:
-Друзі мої, нехай ця ніч буде знаменням. Ви всі боржники моєї ласки, і сьогодні я прошу вас зробити ставку на нового гравця в нашій великій грі.
Його погляд торкнувся кожного з членів Ордена, затримуючись на секунду довше на Райнері, Марі, Бенкердофі.
-Уночі, коли завіса між світами найтонша, коли примари минулого повертаються, щоб шепотіти живим,-голос Люцифера був спокійний, але його слова відлунювали в кожному з присутніх,-я привів вам того,хто теж не належить жодному з них.
Його погляд ковзнув по членах Ордена.
-Алекс.Той, хто стояв на краю, але не впав. Той, кого врятували від забуття. Той, хто сьогодні віднайшов нову Долю. Він-зброя, що може змінити хід цієї битви.
Безкрилий Ангел мовчав. Його пальці мимоволі стислися в кулаки, а холодний вітер з вітражних вікон пройшовся його волоссям.
З-за вітражів пролетіла зграя воронів, їхні крики заглушив порив вітру, що вдарив у стіни собору. Нічна буря піднімалася, відчуття неминучого заповнювало повітря.
Михаїл, який до цього стояв мовчки, повільно підійшов ближче, вдивляючись у Алекса.
-Якщо він не знає, ким є насправді,-його голос був тихий, але жорсткий,-чи не означає це, що ми всі дарма ризикуємо?
Люцифер усміхнувся.
-Він має право бути тут, як і всі ви,-промовив нарешті Люцифер, в його голосі не було сумнівів.-І він буде нашим ключем до дверей, які не запечатала Ліліт і які мають бути відкритими.
Тиша зависла між ними, перш ніж Михаїл, зітхнувши, зробив крок уперед.
-Ми це ще побачимо.
-У ніч, коли душі загублених можуть знайти шлях назад,-прошепотів у відповідь Люцифер,-хіба це не найкращий час, щоб знайти свою Долю?
Відьма Марі примружилася, її очі блищали недовірою та і перше знайомство з Безкрилим тоді на даху давалося взнаки, хоч вони обоє були тісно пов'язані одне з одним. Райнер Вельт скептично хмикнув. Вампір, що стояв у тіні, не відривав погляду від Безкрилого, ніби бачив у ньому щось більше.
Тиша повисла між ними, довга, майже відчутна.
За вікнами знову заграли дзвони. Переддень всіх святих тривав, і ніч ще не сказала свого останнього слова.
-Ви всі тут,-сказав, коли стихли дзвони, Михаїл, обвівши присутніх поглядом.-Ліліт повернулася. Вона закрила Ворота Пекла.
-Це змінює все,-прошепотіла Марі.
-Ми повинні знайти Палаючий Меч,-додав Люцифер, усміхаючись так, ніби знав щось, чого не знав ніхто інший.
Рафаель зітхнув.
-І хто з нас готовий за нього померти?
-Не питання в тому, хто готовий,-холодно промовив Алекс, що стояв біля входу, схрестивши руки на грудях.-Питання в тому, чому я тут і чому не можу покінчити з життям?
Настала тиша.
-Тоді не будемо зволікати з цим питанням, сказав Михаїл.-Орден Гаргульї знову повертається до гри.
-Зараз ми тобі, Алексе,-сказав Люцифер-все пояснимо і ти теж вступиш в Орден Гаргульї, як повноправний його член.
Над Нотр-Дамом задзвеніли дзвони, ніби оголошуючи світу, що темрява вже на порозі і треба поспішати.
В повітрі зависла невидима угода. І ніч продовжила свій хід, ніби затамувавши подих перед бурею.