Розділ другий. Продовження 2

— То що це було?

— Де? — почала я клеїти з себе дурненьку.

— Не прикидайся дурною, тобі не личить, — він напевно думки читає… — Якого ти йому грубила? А якби він викликав поліцію? Ти б і з ними так розмовляла? Ти хоч трохи усвідомлюєш, що робиш?

— Який це район міста? — спокійно спитала я.

— Та до чого тут це? — обурився водій.

— Тихше, котику, —попросила я, — то який це район? — хлопець, з неохотою відказав мені і я продовжила: — Найстрашніше, що ти міг побачити після мого «грубого» спілкування, це ІТТ хвилин на п’ять.

— З чого такі виводи? — запитав Макс.

— Мене пів відділку знає, — я засміялася, — а інша половина наслухалась розповідей про Стасю Котикову. До речі, ми ж ще не знайомі. Мене звати Стася, — і протягую руку. Макс на автоматі потиснув її, і буркнув:

— Макс, — і, трохи помовчавши, додав: — Так, не збивай мене! Що за «розповіді» такі?

— Ти точно хочеш про це знати? — дочекавшись кивка головою від хлопця, я розповіла йому першоквітневу історію.

Ви б бачили вираз його обличчя! Він старався бути серйозним, та під кінець розповіді не витримав і засміявся. А сміх в нього дуже приємний…

Я сміялася всю розповідь і не розуміла, як він щось зрозумів. Треба буде відео з реєстратора собі взяти. Першим його питанням під кінець моєї розповіді було:

— Звідки в тебе така класна машина? — я всміхнулася, згадавши день, коли мені подарували цю крихітку…

— Три роки тому батько подарував…

Я вперше за два роки згадувала про батьків без болю. З краплиною смутку, про втрачене… Я згадала, як сперечалася з молодшим братом через подарунки. Адже батько подарував машину, яку дуже хотів брат — мені. Братові ж батьки подарували стару студію, про яку мріяла я. Ми цілий день сперечалися між собою (батьки в наші сварки не вмішувалися), а ввечері зрозуміли, що можемо дати одне одному довіреності на користування. Так і зробили… Потім…Нажаль, батьків поруч вже не було…

Максим довго сидів і вдивлявся в моє лице, а потім просто вийшов з машини. Я трохи посиділа на самоті, а потім згадала: я поспішала на заняття. Подивившись на екран смартфону, побачила декілька пропущених повідомлень від Нати.

З Наталкою я познайомилася на початку навчального року. Трохи більше місяця тому до групи, з якою я відвідувала англійську, перевелася красива, скромна, русоволоса дівчина, яка ні з ким не хотіла спілкуватися. Ні на перервах, ні після пар. Та якось я сіла до неї на спільній парі і знайшла з нею спільну мову. Зараз непогано спілкуємось з нею і час-від-часу ходимо гуляти. Сьогодні теж мали піти в кафе після першої пари. Адже ні в мене, ні в Нати не було другої і третьої пари. 

Прочитавши повідомлення, я зітхнула. Через те, що я не з’явилася на парі, викладачка забула про самостійну роботу й пів пари вже нарікає на мене, на кшталт: «Я, з поваги до Олесі Михайлівної, зробила їй виняток. Пускаю посторонніх на свої заняття, приділяю їй увагу, а Котиковій ні жарко, ні холодно…»

До речі, на інязі я не навчаюся. Ходжу тільки на пари англійської на другому курсі.

Навчаюсь я на математичному факультеті, на тому ж другому курсі. Напевно, я давно могла перевестися на заочне навчання, але чим займатися на постійній основі, я ще не вирішила. Хоч і маю роботу яка приносить мені шалений дохід і задоволення…

Іноземні ж мови, а саме англійська, по моєму, єдине що мені не дається в навчанні. Тому й відвідую пари в універі. Репетиторів і приватні школи ще з початкових класів не люблю. В дитинстві хоч брат або друзі зі мною ходили, а зараз ніхто не хоче додатково займатися. Мені ж по роботі потрібно…

Відписала Таші й попередила, що зустрінемося в моєму улюбленому «Кафе-морозиво» моєї хрещеної — Олесі Михайлівної Котикової, про яку я трохи згодом розповім більше. Після цього подивилася, куди пішов Максим.

Помітила я його швидко. Він присів біля дівчинки років тринадцяти, яка, по-моєму, плакала. Ця картина дуже розчулила мене, поки я не помітила біля ніг дівчини рюкзак, як в мене сьогодні й вчора. Ви, певно, подумаєте що таких сумок багато, тому поясню. Ці сумки — дизайнерські, вони є тільки в мене й у дітей з обласних дитбудинків.

І що Максим їй каже, що її плечі починаються трясти ще сильніше? Потрібно рятувати ситуацію.