Розділ другий. Продовження

Поліцейський тим часом ознайомився з документами водія і попросив документи на машину. І я їх простягла, підморгуючи здивованому Максиму.

Взагалі, з поліцейськими в мене завжди виходять цікаві пригоди. Одного разу, по проханню дядька я з друзями влаштувала патрульним перевірку. І якщо вже так вийшло, вирішила перевірити й цих поліцейських.

Той випадок пів року тому був дуже цікавий. То було перше квітня, або як в нас кажуть «день дурня». Ми з друзями запакували муку, як в фільмах пов’язаних з криміналом. Взяли порожні пляшки з під коньяку, налили туди чаю і поїхали по місту. Джеррі був за рулем, я була штурманом, а Сашко, Дмитро й ще один Сашко сіли на заднє сидіння.

Зупинили нас перші ж поліцейські. Відкривши вікно, Кирило почав бормотіти щось, як п’яний. Я ж з непохитним виразом обличчя перераховувала фальшиву готівку. На мене одразу звернули увагу люди в формі, які ніяк не могли порозумітися з «п’яним» Кіром. Поліцейських було двоє: дядько з вусами десь під п’ятдесят, і молодий симпатичний хлопець.

Коли я дорахувала гроші, відкрила бардачок в якому була розфасована «мука», поставила туди гроші, залишивши собі декілька куп’юр. Зі словами:

— Хлопці, ще два клуби і все, — протягнула гроші старшому поліцейському. — Тримайте хлопчики, вам сьогодні пощастило.

Хлопчики взяли, дивлячись на нашу компанію прибитими поглядами. А ми ж поїхали далі. Перевтілюватися з «бариг» в звичайну молодь довелося швидко. Я змивала свій яскравий макіяж, хлопці причісувалися й трохи прибирали в машині. Нас тоді все ж затримали. Не на довго, правда… Поки сиділи в камері перезнайомилися з половиною відділку, і тим самим молодим хлопцем. Він, найбільше тішився з нашої розповіді.

Дядько Сергій через три години нас забрав. Хвилин десять повчав, а потім попросив розповісти йому все в деталях.  А ми розказали, та ще й показали… Не дарма ж у всіх машинах моїх друзів стоять відеореєстратори. Дядько потім місяць ходив, сміявся і розповідав цю історію всім. Декому це не подобалося, та дядько лиш виразно на них дивився. Всі розуміли: що з полковником сперечатися — не сама хороша ідея.

Дома й з друзями він — людина добра. Біля тітки Аліси, взагалі як кіт ручний. Пощастило ж Сашці з батьками, а мені з хрещеною й дядьком.

Дивлячись сьогодні на поліцейського, я не втрималась і розсміялась. Зупинилась тільки тоді, коли почула знайомий голос:

— Що тут відбувається? — запитав Сергій. Той самий симпатичний поліцейський з першого квітня. Коли наші погляди зхристились, в його очах запалало багаття азарту.

— Чоловіки, давайте домовлятися, — попросив водій. Я тільки закотила очі до неба та пожала плечима, мов кажучи: «моя хата скраю, нічого не знаю».

— Ви пропонуєте нам хабар? — з награним здивуванням запитав… Ого! Вже старший сержант!

— Та як ви про таке подумали. Я пропоную взаємну допомогу.

Глушко злим поглядом подивився на Сергія і запитав:

— І яку допомогу ви мені пропонуєте?

Сергій після цих слів спохмурів і сказав:

— Вам час іти лейтенанте, — на що чоловік тільки злорадно посміхнувся.

— Я говорив тобі, не всі такі упереджені. Дехто й підзаробити хоче, — й вже до Максима: — То яку допомогу? — водій вже хотів відкрити свій гаманець, та зупинився, почувши моє:

— Вітаю лейтенант Глушко, ви виграли в лотерею. І виграли ніщо інше як звільнення. Вітаю! А ти, — я ткнула пальцем в Макса, — ще раз запропонуєш комусь хабар — водійське посвідчення не побачиш. Зрозумів? — той лиш ствердно хитнув головою. Глушко вже поруч не було. А через хвилину до нас підійшов Сергій з документами в руках.

— Минулого разу було веселіше, — підмітив він. Я лиш посміхнулася на це. Після секундної затримки, він продовжив: — Дивлюся на твого друга й дивуюся: де ж інші? Втекли?

— Він мені не друг, — показала я на Максима, — і, на жаль, ні. Вони нікуди не дінуться. Бояться… — буркнула я. Ми з Сергієм розсміялися.

— Хлопче, рот прикрий — муха залетить, — порадив Сергій і продовжив сміятися.

— Ти кудись поспішала? — звернувся до мене Макс.

— Почекай, будь ласка, — попросила заспокоївшись, — Сергію, вибач, що знову залишаєшся без напарника через мене. Минулого разу все вийшло… спокійніше.

— Спокійніше? — перепитав молодий поліцейський. — Якщо погоня за наркоторговцями і поліцейський відділок це — спокійніше, тоді ти маєш рацію, — ми з ним знов засміялися. Та, побачивши, як Максим похмуріє, я вирішила прощатися.

— Сергію, мені вже час. Та ти б не хотів зустрітися, або прийти на вечірку до моїх друзів?

— З задоволенням. Де ви — там весело. То де й коли?

— Ммм… Запиши свій номер, я повідомлю, — сказала я, простягаючи свій телефон. Через хвилину я почула… похвалу:

— Ого, дуже красиво! Сама писала? — а я й забула, що не закрила блокнот.

— Вдамо, що ти це не читав, — попросила я.

— Ок, — і я стала власницею нового контакта «Старший сержант Сірий». Він сам себе так записав.

Попрощавшись зі знайомим і викинувши жуйку, попросила Максима їхати, тільки спочатку пристібнутися.