Глава друга. Місто за підпискою

Глава друга. Місто за підпискою

Імовірність прихованого роздратування зросла до дев’яноста чотирьох відсотків.

Після цього я ввімкнув автоматичний режим спілкування.

Місто теж змінилося. Рекламні щити зняли заради економії електроенергії, вивіски зникли, на автобусах більше не писали номери маршрутів — лише чорно-білі коди. Через окуляри кожен бачив власну версію вулиці.

Для мене над автобусом, що наближався, з’являвся зелений напис:

Підходить. До місця призначення — 23 хвилини. Імовірність вільного сидіння — 12%.

Для іншої людини той самий автобус міг виявитися невидимим, якщо не відповідав її маршруту.

Реклама теж стала особистою. Мені показували вакансії, заспокійливі та дешеві замінники м’яса. Аня бачила дитячий одяг, курси підвищення кваліфікації й тести на сумісність партнерів. Ми обоє вдавали, що не помічаємо.

У багатих були преміальні тарифи. Їхнє місто виглядало чистим і просторим: на фасадах сірих будинків розквітали віртуальні сади, над дорогами плавали витвори мистецтва, реклами майже не було. Користувачі безкоштовного тарифу бачили по п’ять оголошень на кожній вільній ділянці простору.

Одного разу мій дохід упав настільки, що система автоматично перевела мене на базовий пакет. На обличчі Ані з’явилася реклама служби знайомств.

Можливо, настав час спробувати щось нове.

Ми подали скаргу. Система відповіла, що рекламу було підібрано на основі аналізу наших емоційних реакцій і тому вона не могла вважатися випадковою.

Конфіденційність вважалася застарілим поняттям. Поглянувши на людину, можна було дізнатися її ім’я, інтереси, настрій, сімейний стан і готовність до спілкування.

Над самотніми світився блакитний круг. Над тими, хто шукав стосунків, — рожевий. Над одруженими — сірий замок. Над тими, хто заборгував аліменти, іноді блимав червоний трикутник, але після кількох випадків самосуду функцію все-таки прибрали.

Від показу даних можна було відмовитися. За окрему плату. Що біднішою була людина, то більше про неї знали оточуючі.

Ми продавали доступ до своїх звичок, маршрутів, розмов і медичних показників, щоб отримати знижку на їжу. Кнопка «відмовитися» була маленькою, напівпрозорою і постійно тікала вбік.

Компанії заощаджували на всьому: касири, довідкові служби, реєстратури — всюди залишився лише інтерфейс.

Сміття ми сортували самі за дванадцятьма категоріями, за помилку нараховувався штраф. Вода подорожчала, тому що стала «персоналізованою послугою доставки рідини».

Місто перестало очищувати повітря біля місць для куріння — натомість з’явився застосунок, який прокладав маршрут із мінімальною концентрацією диму від електронних сигарет. Базова версія показувала лише напрямок вітру. Розширена попереджала, за яким рогом стоїть людина з вишневою сумішшю.

Одного разу я обрав безкоштовний маршрут і сорок хвилин ішов в обхід власного будинку. Дорогою окуляри повідомили, що я заощадив дві хвилини життя завдяки чистішому повітрю.

Я не став сперечатися. На той час я вже розумів: сперечатися з алгоритмом — усе одно що сваритися з ліфтом. Можливо, ти маєш рацію, але нагору він тебе однаково не повезе.

Увечері ми з Анею сиділи на кухні. За вікном гримів черговий мітинг. Окуляри автоматично приглушували шум і накладали на шибки зображення морського узбережжя.

— Може, усе-таки дитина? — запитала вона.

Ця розмова виникала між нами дедалі рідше.

Я поглянув на розрахунок вартості виховання, який одразу ж з’явився перед очима. Програма врахувала харчування, житло, освіту, медичні підписки й очікувану інфляцію на двадцять років уперед.

Фінансово не рекомендовано.

— Зараз не найкращий час, — сказав я.

— Ти говориш це вже десять років.

— Отже, я послідовний.

Вона не усміхнулася.

Окуляри порадили мені торкнутися її руки.

Я зняв їх.

Без цифрового шару кухня виявилася сірою, тісною й майже порожньою. Аня сиділа навпроти мене. Над її головою не було підказок, відсотків і рекомендацій.

Я раптом зрозумів, що вже давно не вмію визначати її настрій самостійно.

— Пробач, — сказав я.

Вона подивилася на мене й кивнула.

Я не знав, чи означало це, що вона пробачила.

Окуляри лежали на столі, тому запитати було ні в кого.