ГЛАВА 12

Грейдери поїхали далі селом. А авто спинилося. З нього вийшов статний чоловік та направився до дверей.

– Ходімо, познайомлю тебе зі своїм найкращим другом, – мовив Павло.

Разом вони пішли зустрічати Євгена. Той пригинаючись, саме увійшов у веранду.

– Живий? – запитав у Павла з порога.

– Живий, – усміхнувся другу.

Чоловіки швидко обійнялися, поплескавши один одного по спині. А тоді Павло повернувся до Христини й поклавши свою долоню їй на талію, представив другу:

– Познайомся з моєю рятівницею. Христина, це мій найкращий друг Євген. Євгене – це Христина.

– Дуже приємно, – ховаючи усмішку, Євген з цікавістю глянув на тісні обійми парочки.

– Може вип’єш чогось гарячого? – запропонувала дівчина.

– Не відмовлюся.

– Чай? Капучино? – перелічувала.

– Калина? – додав Павло.

– Чай. Чорний, – відповів Євген, кидаючи спантеличений погляд на друга. – Калина? – з сумнівом перепитав.

Вони пройшли темним коридором та маленькою кухнею. Христина залишилася, щоб приготувати напої. А Павло, по-хазяйськи, повів друга у першу кімнату та вказав на стілець за столом.

– То ти спав тут? – весело запитав Євген.

– Так. На тому ліжку, – показав пальцем на ложе під вікном.

– Замале, – зазначив.

– Та ні, нормальне. Навіть на двох місця вистачає.

Журавлина здивовано підняв брову.

– Кілька разів до мене приходила ось ця красуня, – сказав, поплескав по колінах і йому на руки відразу скочила Мурза.

– І як ти поясниш свою відсутність? Провів цілі вихідні з такою дівчиною. Тебе чекає жахлива сцена ревнощів, – поспівчував.

– Я…

Саме в цей момент у кімнату зайшла Христина з тарілкою, на якій був перекладенець. Вона трохи спантеличено подивилася на Павла, тоді перевела погляд на Євгена, ніби чекала, що той скаже далі.

– Рудольф ще той ревнивець, – прокашлявся Євген. – А тут така пухнаста красуня, – погладив Мурзу по голівці.

Христина розслаблено видихнула.

– Проте думаю, він так за мною скучив, що йому буде байдуже чия на мені шерсть. Він же не був всі ці дні сам у квартирі? – злякано запитав.

– Ні. Його забрала до себе моя сестра.

– До слова про рідних: вони дуже розхвилювалися?

– Дуже, – сумно проказав.

– Дай телефон, наберу батькам. Хоча ні, Христина, спершу краще ти зателефонуй своїм. Бо, відчуваю, розмова з моїми затягнеться…

Дівчина кивнула, а Євген протягнув їй мобільний. Доки чоловіки розмовляли, Христина поговорила з батьками. Загалом, її бесіда зайняла якихось десять хвилин. За цей час вода закипіла і вона повернулася у кімнату вже з тацею з чаєм для гостя та калиною для Павла.

Передала телефон Павлу.

– Я не на довго… Сподіваюсь…, – сказав, взяв з собою напій та вийшов до другої кімнати.

– То як Павло тебе знайшов?

Христина розповіла, як Павло прибрів до її хатки. Як ледь не спалив її кухню. Як ходив у комору з Мурзою. Як дивувався щавлевому борщу.

Тим часом з іншої кімнати до них долинали уривки фраз Павла:

– Ні, я не відморозив собі кінцівки. Так, Христина мене годувала. Мамо, ну які вовки? Миші страшніші!

Минуло пів години, перш ніж Павло повернувся.

– Або я через годину буду вдома. Або через дві мої рідні будуть тут. Вони саме вийшли з літака, – втомлено проказав. – Їдьмо зі мною, – взяв дівчину за руку.

– Я не можу…

– Чому?

– Мені потрібно скласти вишивку. Прибрати у хаті. Зрештою віднести Мурзу додому…

– А якщо ми потім знову повернемося і разом все це зробимо? – грав з її пальчиками.

– Твої рідні хочуть побути з тобою…

Павло тяжко зітхнув.

– Гаразд. Дорога розчищена і твій тато забере тебе завтра. Так? – вона кивнула. – Тоді зустрінемося завтра ввечері? – ще один кивок.

– Дякую за вгощення. Піду… розігрію авто, – ніяково мовив Євген. – Христино, було дуже приємно з тобою познайомитися. Дякую, що врятувала мого друга, – щиро проказав.

– Я теж рада знайомству, – усміхнулася.

Євген вийшов, а Павло обійняв Христину та палко поцілував.

– Не хочу їхати, – пробубонів.

– Серйозно? – засміялася. – Не хочеш покидати ці… хороми?

– Не хочу розлучатися з тобою. Навіть на день, – ще один поцілунок. – З тобою так добре. Так затишно. Так тепло, – міцніше обійняв її.

– Зі мною тобі буде добре, затишно та тепло повсюди, – тихо сказала.

– Обіцяєш?