П'ятий розділ

5 Олександр

На обличчі Аріни ціла купа емоцій. Я ж тільки трішки перестав дратуватись від того, що мені довелось запам'ятовувати як її звати. А тепер і хотів би викинути з голови її недолуге ім'я, та не можу. Така особливість роботи мозку — якщо одного разу назвав щось своїм, потім дуже важко від цього відмовитись. Аріну я вже привласнив.
Вона ще навіть не підозрює, що відтепер буде зі мною поруч до того часу, поки не набридне і перестане бути корисною.
А борг — лише привід.
Спостерігаю, як вона кривиться від бренді.
- А запити є чим? - питає, повертаючи келих, в якому перекочуються між бурштинової рідини кубики льоду.
- На столі, - киваю в бік. Ще не вистачало, щоб я їй прислуговувся. І так намагаюсь не переборщити з турботою.
Вона встає, потирає руки, на яких залишись некрасиві червоні сліди від скотчу. Те, що її шкіра зіпсувалась, мене трішки засмучує. Я люблю довершену естетичну красу. Відмічаю автоматично, що у неї красиві руки. Доглянуті, з акуратним стриманим манікюром.
Аріна наливає собі з графина воду. П'є, позиркуючи на мене. Все ще напевно боїться. Тож усміхаюсь їй.
В її очах спалахують дві іскорки. Напевно цікаво буде, коли ці жаринки перетворяться на пожежу. Відмовляти собі в такій дрібниці, як перевірка теорії я не хочу. Хоч десь в голові і дзеленчать тривожні дзвіночки. Та я відмахуюсь від цього.
Встаю. Повільно рухаюсь, не відриваючи погляду від її очей.
- Тобі краще? - питаю, забираючи склянку з її пальців.
- Так, дякую, - відповідає вона. І вкотре намагається відвести від мене погляд.
- Не бійся, - продовжую усміхатись. Торкаюсь долонею її щоки. Авжеж м'яка, як і повинно бути. Аріна напружується ще більше. Завмирає, як кролик, перед нападом удава. - Я не збираюсь тебе кривдити, - запевняю дівчину.
- Тоді відпустіть мене нарешті додому, - відповідає вона. - І не чіпайте мого племінника.
- Він в безпеці, поки ти виконуєш взяті на себе зобов'язання, - кажу, проводячи пальцем по її підборідді. - Зараз викличу водія, щоб відвіз тебе додому.
- Дякую, - вона намагається від мене відступити. Але за її спиною стіл.
- Мене влаштує подяка по іншому, - відповідаю, затримуючи її.
- Ви на що натякаєте? - бачу як проступає обурення на її обличчі.
Ну ж бо, дівчинко! Розлютись! Покажи свій характер, якщо він у тебе є!
- На це, - кажу, і торкаюсь її губ своїми. Одночасно кладу руку на потилицю, пальці плутаються в шовку волосся. Проте ніжності ніколи не були моїм козирем. Тож поцілунок виходить жорстким. Несподіваним для Аріни. Вона впирає руки мені в груди. Дивне поколююче відчуття від цих дотиків. Немов мене прошиває струмом.
Я відпускаю дівчину. Дивлюсь, як важко здіймаються її груди, як вона облизує пухкі губки, а очі сповнюються нарешті злістю.
- Що ви собі дозволяєте? - придушеним голосом питає.
- Все що хочу, - відповідаю.
Результатом експерименту я задоволений. Але на сьогодні мій інтерес вичерпаний. Тому йду з вітальні. Прямую в свій кабінет. Даю вказівку відвезти дівчину додому.
Аріна не йде з голови. З одного боку вона ідеальний кандидат на ту роль, яку я їй запланував. З іншого — поруч з нею в мені пробудилось щось з минулого. Те, що я вважав давно відумерлим. І мені це дуже не подобається. А кому сподобається бачити себе тим, ким ти вже ніколи не будеш? Тим, від кого тікав все доросле життя.
Я виріс в дуже бідній родині. У мене не було жодних можливостей, щоб стати успішним. Все що я міг — виражати протест цьому світу. Дивними, часто небезпечними способами. І рівно ж такими способами мене намагались зламати. Торкаюсь шраму на грудях. Здається, він вже давно не болить. Але після доторку Аріни я все ще відчуваю в цьому місці фантомний біль.
Та я виявився сильнішим, ніж цей світ навіть міг уявити. Видер себе з лап смерті, залишивши їй свою душу на відкуп. Поквитався з усіма ворогами. Побудував бізнес. Я став сильним і невразливим. Тим, ким є зараз. Але Аріна...
- Сашо, - кажу до себе. - Може справді краще взяти гроші і забути її? Дівчат в світі багато...
Але я вже розумію, що ні. Я не відмовлюсь від Аріни.
Погляд падає на фото на робочому столі. З нього мені усміхається хлопчик. Не скажу, що я його дуже сильно люблю, радше він також те, що належить мені. А тому, я не маю права і від нього відмовлятись. Яку б ціну не довелось сплатити.

5 Аріна

В квартиру я заходжу просто вичавлена. Всі мої нутрощі ніби перетягнуті шовковими нитками. Я не знаю, що думати і робити. Бездушний просто мене сьогодні перекрутив як в блендері своїми вибриками. Проте я не здогадуюсь ще, що сьогодні це був лише початок.
Його вчинки, на мій погляд, позбавлені будь-якої логіки. Викрасти. Привезти в заміський будинок, аби просто поговорити... Невже не можна було просто мені зателефонувати? Я б сама приїхала.
А потім той поцілунок. Чорт! При згадці про це мої щоки заливає жаром. Я сідаю на тумбу для одягу, намагаючись осягнути те, що відбулось. Навіщо він це робив?
Хотів від мене сексу? Господи, про що я думаю! Але фантазія вона як випущена з луку стріла. А якби я була такою як Аля? Якби секс був для мене чимось буденним? Що б могло статись між нами цього вечора?
Губи у Олександра жорсткі, як і він сам. Але водночас в ньому ніби є якась прихована ніжність... І тепер я не можу не думати про нього. Здається, він вірус, який заволодів моїми думками. Прокручую до безконечності в голові свої відчуття, відчуваючи увесь вечір рій метеликів, які пурхають по всьому животі.
Витвережує тільки згадка, що я винна Бездушному велику суму грошей. І цю суму я маю віддати йому зранку. Тож вдосталь насидівшись, змушую себе підвестись і сходити в душ. Обираю максимально гарячу воду. Так, щоб шкіру кололо від майже окропу. Проте в нутрощах все одно розганяють холод метелики. І не зрозуміло, про що вони попереджують. Про велику небезпеку, чи навпаки...
Змиряюсь, що не спроможна привести себе до тями настільки, аби мислити холодно і адекватно. Сподівання одне — віддам борг і Олександр облишить мене. І тоді я з часом зможу його викинути з голови. Не буду думати більше про те, що могло між нами статись. А мені ж необхідно буде шукати гроші знову на операцію Тарасу. Як взагалі дивитись дитині в очі я не знаю. Він нічого не каже, стійко терпить щоденний діаліз. Та я ж розумію — хлопчик хоче жити як всі. Ходити в школу, грати з друзями, бігати на майданчик, а не лежати безвилазно в лікарні. Рано чи пізно друга нирка теж може відмовити, якщо не зробити операцію.
Часу стає все менше. А я завдяки Алевтині знову на старті забігу.
Чомусь перераховувати гроші зі сховку мені лячно. Я відтягую цей момент. Наче поки я їх не чіпаю, я ще спроможна щось змінити. Але зрештою розумію, що треба зробити це. Подивитись скільки не вистачає. Подумати у кого можна позичити.
Гроші я тримала в гардеробі. В одній зі старих курток мами, замотані в поліетиленовий пакунок. Засовую руку в середню кишеню, і розумію, що там порожньо.
Десь в глибині душі я цього боялась, але передбачала. Вкрадених у Бездушного грошей Алі б не вистачило. Але до останнього сподівалась, що вона не чіпала сховок.
Витягую куртку, відчуваючи як голки пронизують руку, груди, живіт. Ніби мене ріжуть зсередини ножем. Ридання скупчуються десь в горлі, його перехоплює спазмом, я задихаюсь в німому крику. Але не спроможна навіть вичавити з себе сльозу. В куртці немає нічого.
Викидаю увесь одяг з гардероба. Порпаюсь в кожній кишені. З безсилою надією — може я переклала сама в іншу кишеню? Може забула? Може, може, може...
Грошей більше немає. Аля обрала себе і свій егоїзм.
Сідаю на підлогу. Озираюсь навколо — розкидані старі речі, які належали ще моїй мамі. Відчинений гардероб, як портал в неіснуючу Нарнію. І глуха безвихідь. Так, що хочеться просто здатись, лягти на підлогу і перестати існувати.
Що я скажу Бездушному вранці? Як буду повертати йому борг?
Лягаю на килим. Тому що спина болить сидіти. Все моє життя здається таким безглуздим. Все, що я робила до цього — втратило сенс. Я сумніваюсь, що Олександра влаштують мої пояснення. І уявлення не маю, як він поведе себе коли я йому скажу, що не маю чим віддавати борг.
На мить з'являється ідея втекти. Але куди заберу прикутого до крапельниць племінника? Що буде з ним, коли закінчаться гроші на оплату доглядальниці? Куди його подінуть, як що не буде чим оплачувати препарати? Державна програма покриває лише діаліз. Нова нирка йому не буде пересаджена. Він буде пухнути від затримки рідини... Аж поки від перенасичення водою та не почне збиратись у внутрішніх органах.
Я підвела всіх. Не догледіла за Алевтиною. Не розкусила її гниль раніше. Не могла повірити, що моя сестра чудовисько. Тепер маю розплачуватись за свою недалекоглядність. Але все що у мене є — недолуге двадцятитрьохрічне життя. Навіть квартира і та належить мені лише на половину. І через економію коштів ми після смерті мами так і не оформили право власності. Я не можу негайно продати свою частину. Проте, можливо Олександр погодиться на варіант отримати пів квартири у власність замість готівки? Ця думка трішки мене заспокоює. Так, я залишусь бездомною. Але принаймні без боргів. Треба буде зранку дуже добре постаратись переконати його, що нерухомість на околиці міста це дуже добра альтернатива повернення боргу. А якби він якимось чином міг забрати саме Алину частину — було б просто ідеально!