Третій розділ

3 Олександр

Ненавиджу, коли чіпають моє. Єдине гостре почуття яке здатний відчувати останнім часом — це ображені почуття власника. І не важливо яку з моїх іграшок намагаються зачепити.
А дівчина з недоречним ім'ям Аріна — якусь мить була моя. Проте вчинила до нудного правильно. Втекла від мене.
А якби поборсалась трішки — дивись би її цінність в моїх очах зросла б врази. Я люблю дресувати людей. І чим норовливіший об'єкт, тим цікавіше.
Але адміністраторка навіть на пацюка не тягне. Сіра миша. Полохлива. І непримхлива. Не дарма ж з першої миті як побачив я тільки й мріяв спекатись її.
Але коли вона йде геть я відчуваю трішки якогось ірраціонального жалю. Це відчуття мені не надто притаманне. Я більше жалів, коли мій пес здох, ніж за якоюсь людиною. Тому попиваючи гарячу каву я трішки роздумую над своєю реакцією. Знаходжу це сміховинним. І зусиллям викидаю з голови Аріну і її нелогічний вчинок.
Поринаю в справи. Кілька годин перебігають непомітно. Бухгалтер доповідає про стан балансу в готелі. Пустоголова вдова, яка ще й мала дурість фліртувати зі мною під час угоди, розтратила все, до чого могла дотягнутись. Можна було б переспати з нею і отримати комплекс ще дешевше. Але спати заради грошей не мій стиль. Особливо якщо спати доведеться з тим, кого я гидую.
Справи десь на тому рівні, як я собі і уявляв. Приємно розуміти, що не помилився в своїх розрахунків. І не переплатив за готель.
- Складете кошторис витрат, - підсовую жінці аркуші з помітками, що саме я запланував поліпшити найближчим часом.
- Що робити з виторг ом готівкою? - прийнявши розпорядження питає Любов Василівна. За що ціную її так це за те, що зайвих питань вона не ставить. Взяла короткі намітки, сама зв'яжеться з інженерами і будівельниками, сама з'ясує в проектна вартість. І вже за кілька днів я матиму детальний кошторис. - Я веліла всю готівку акумулювати в сейфі. Здати в банк?
- Принесіть мені половину, - навіть не питаю яка там сума. Навряд чи дуже велика. Але мені саме потрібна готівка на поточні витрати.
Любов йде. З виду — ну справжній монстр. Огрядна, з великими сідницями, обтягнутими твідовими штаньми, руки в масивних золотих прикрасах, очі здивовано розплющені — невдалий ефект після блефаропластики. Але який гострий розум! Її я б шкодував втратити більше за інших.
Наказав подати собі обід в кабінет. Страви недосолені. Точно треба звільнити тупу кухарку! Так боялась, що я знову розкритикую її за велику кількість солі, що зробила всі страви прісними. Але що ти візьмеш з вагітних? Мені здається в цей період у них просто вимикається здоровий глузд. Вони думають не мозком, а своєю гормональною системою, яка скаче в різні боки.
Пригадую, як дружина була вагітною. Дурнішої людини я не зустрічав, ніж вона в той період. І більшої істерички. Від згадок про Олену у мене ледь не псується апетит. Сука!
Тож відносно кухаря я приймаю остаточне і безповоротне рішення. Записую собі голосове, що треба знайти нового шефа на кухню.
- Олександр Ігорьович! - в кабінет вривається Любов. Нетипово схвильована. Очі ще більше витріщені, ніж зазвичай. Таку безцеремонність вона майже ніколи собі не дозволяла.
- Що? - здіймаю брову в зацікавленні.
- Гроші зникли! - під моїм поглядом Любов приходить до тями. Її паніка відступає. Бачить, що я спокійний і заспокоюється сама.
- Тобто?
- В сейфі порожньо! - повідомляє бухгалтерка.
- І скільки там було?
- Сто п'ятдесят тисяч...
- Всього то? А ви так нервуєте, наче там мільйон, - я усміхаюсь. Але самому не смішно. До всього в цій дірі ще і справжній злодій завівся. Кому лише в голову могло прийти красти у мене? Невже жити набридло? - Нехай передадуть записи з камер, хто заходив у ваш кабінет.
- Я ж його замикала! Туди просто так не потрапиш!
- Любов, я не ясно сказав? Хай охорона передивиться записи з камер! - обрубую її я.
Бухгалтерка киває, і виходить з кабінету. Я не відчуваю практично нічого. Стопятдеся тисяч невелика сума. Більше взагалі бісить, що хтось виявився таким зухвалим, що мене обікрав.
Охоронець заходить аж через пару годин. Він просочується в кабінет дуже обережно. Відчуваю напругу. Це не Люба, яка вважає, що іноді може дозволити зі мною панібратство.
- Все відбулось вчора о дев'ятій вечора, - каже чоловік.
Ви мені дасте запис?
- Авжеж! - чоловік кладе на стіл флешку. - Там дівчина. Скоріш за все наша адміністраторка. Тільки у неї є ключі від всіх кабінетів.
- От і розгадка, чому вона втекла, - я усміхаюсь. Думала найхитріша?
- А вона втекла? Я думав її звільнили, - дозволяє собі думки вголос охоронець .
- Вільний, - махаю йому.
Мене захоплюють думки про помсту. Дивовижна лисиця! Але не далекоглядна. Сама прирікала себе на розплату.
Набираю свою службу охорони.
- Привези мені Аріну, - кажу в слухавку.
- А прізвище у неї є, шеф? - уточнює підлеглий.
- Візьми в відділі персоналу, - дратуюсь цими дурними питаннями. Наче я маю пам'ятати як кого звати. - Заодно і мені досьє дай.
- Куди везти?
- В мій будинок. І будь з нею делікатний.
Сам нарешті усміхаюсь. Гра починається.

3 Аріна

- Ти сьогодні рано, - сонно бурмоче сестра, коли я заходжу в квартиру. Вона в цей час ще в ліжку. - Щось сталось? - нотка тривоги в голосі.
- Мене звільнили, - відповідаю я.
Поки добиралась з-за міста бажання плакати кудись поділось. Ревіти треба було одразу. Але на людях я цього робити не вмію. Ніби блок якийсь стоїть. Вдома ж тепер я відчуваю просто злість.
- Як? - Аля підводиться нарешті з ліжка, недбало поправляє ковдру. Застеляти за собою постіль вона не любе. Якщо цього не зроблю я, то ліжко так і стоятиме до вечора. - А як же лікування Таріка? Як же ми? Ти з глузду з'їхала? Не могла якось задобрити шефа?
- У тебе в голові лише секс! - гарчу я. Роздратування виплескується на сестру. - Он він до чого тебе привів! Хвора і нікому не потрібна!
- Ах так? А ти і здорова — непотріб! Ще й без роботи! Зете мені оплатили експериментальне лікування! - вона починає витягувати з шафи свій одяг.
- Хто? Як? Ти погодилась? - я розгублююсь від цієї новини.
- Авжеж я погодилась! І яка різниця хто? Думаєш у мене не залишилось чоловіка, який готовий про мене піклуватись? Так ти помиляєшся! Я ще й досі потрібна! - сестра перекидає білизну і короткі сукні з купи на купу, обираючи звідти щось. - А чого ти досягла, святоша?
- І ти витратиш ті гроші на себе?! - я вириваю з її рук лахи. - Не на сина?! Йому потрібне лікування!
- А мені не потрібне? - вона з неочікуваною силою смикає на себе мереживний ліфчик, і той тріщить, рвучись. Здається зараз так само тріщіть мій світ. - Я маю здохнути в ім'я Тараса? В той час як вже п'ять людей в світі повністю вилікувались від ВІЛ я маю упускати шанс на повноцінне здоров'я?
- Але ж твій син...
- Мій син нікуди не дінеться! А я можу вмерти! - Алевтина хапає валізу. - Тому сьогодні я лечу в Ізраїль! Квитки придбано, клініку оплачено!
- Ти не можеш так вчинити з Тарасом! - я шпурляю валізу з ліжка. Лють темна і глевка затоплює мої нутрощі. Хочеться взяти ту валізу і бити нею Алю по голові. Її нелюдська логіка просто не вкладається в моїй свідомості.
- Можу! Все це через нього! Мені треба було не слухати матір. І зробити аборт! - вона штовхає мене в плече, щоб я не стояла на дорозі. - Ви украли моє життя! Мою молодість і здоров'я! Вам так хотілось, щоб я його народила — от і няньчте тепер! А то хитро влаштувались. Одна здохла, наказавши мені довго жити, інша тягнула мої грошики поки вчилась, а виросла невдячною скотиною, Тарік і взагалі маленький паразит, який спочатку витягував з мене життєві сили, а тепер намагається вкрасти шанс на одужання! Я вас всіх ненавиджу!
Я падаю на підлогу та так і сиджу. Шок. Від всіх слів сестри. Ніби вся її ненависть одним махом вийшла назовні і перетворила красиву жінку на чудовисько. І від цієї неприхованої агресії я бентежусь ще більше. Тому, що в дечому Аля має рацію. Вона завагітніла в сімнадцять. Дозвіл на борт мала давати мама, але вона була категорично проти. Тож Алі довелось народити. А потім і справді, як старшій звалити на себе всю відповідальність за наше виживання. Тараса доглядала я — Аля казала, що знайшла дуже гарну роботу. Звідки ж нам було знати, що її робота то ескорт? Але за її гроші і справді мені вдалось закінчити виш. Та і Тарас був доглянутий і забезпечений. Аби не проблеми з ниркою, які розвинулись у нього на фоні дитячої інфекції...
Але зараз вибір Алевтини мене просто розчавив. Я уявляю скільки коштує її обстеження в клініці. Цього б напевно вистачило на оплату операції Таріка. Якщо б докласти до моїх заощаджень. Але сестра зробила не той вибір.
- Додому можеш не повертатись, - кажу їй в спину. Не тому, що не прийму Алю у квартирі. А просто для того, щоб уколоти. Збити самовпевненість.
- Ця квартира така сама твоя як моя, - хмикає дівчина. - Ти мені не указ. Але може до мого повернення ти собі знайдеш якогось хахаля, який оплатить тобі квартиру...
- Я відберу твою половину. Продам квартиру і вилікую Тараса! - ці порожні обіцянки навіть мені здаються смішними.
- Це все що ти можеш сказати. Бо нормального чоловіка ти собі не знайдеш. Тільки якогось жебрака, як і сама. Який буде висіти на твої шляхетній шийці, і пити з тебе кров. Ти — така як мама! Дурепа! Навіть шкода, що я намагалась тебе чомусь навчити!
Щоб не слухати далі Алю я йду з дому. Їду в лікарню до племінника. Не знаю як тепер буду оплачувати йому догляд. Тому розмови з найнятою доглядальницею я просто уникаю. До кінця місяця у нас є час. А там можливо знайду роботу. Аби лише Бездушний дав хороші рекомендації. Чомусь не додумалась попрохати їх відразу. Невже доведеться ще раз зустрічатись з цим чоловіком? Від цієї думки шкірою йде мороз. Менше всього в житті я б воліла з ним побачитись знову.