Перший розділ

1 Аріна

- Переспала б з кимось у своєму готелі! - пошепки, але кричить Аля. - А не вдавала би з себе принцесу!
- А що з тебе приклад брати? - огризаюсь я.
Останнім часом сестра стає просто нестерпною. Від її колишньої яскравої краси залишилось геть мало. Тільки очі на худому обличчі стали ще більшими. Від того іноді здається, що і не людина перед тобою. А дивовижне потойбічне створіння, яке тільки й здатне, що тягнути енергію з оточуючих.
- Глянь їх скільки тут? - вона обводить рукою приміщення. Широкий просторий хол готелю і справді переповнений клієнтами. У нас відпочивають тільки ВІПи. - Та будь-який з них може оплатити лікування Тарасу. Наприклад, цей...
Вона хижо підбирається, коли її погляд натикається на нового гостя. І навіть забуває про роль вбитої горем матері. В очах азарт — іноді Аля забуває, що вона вже не в професії. Здається, ця поведінка — наелектризовувати все навколо сексуальною енергією це її заводські налаштування. І вони вмикають автоматично, варто поруч з'явитись грошовому мішку.
А я б і рада заробити грошей на лікування племінника. Навіть через ліжко. Та річ у тому, що ми з сестрою занадто різні. Я не продам своє тіло. Тим більше, що наслідки такого нерозважливого життя сидять прямо перед мною.
Сидять і залипають на нашого клієнта. А розгрібати всі проблеми тепер мені.
Я дивлюсь на чоловіка. І шкірою йде мороз. Він страшний до чортиків. Звісно не зовнішністю. А просто... Не знаю, як це описати. Ніби навколо нього холодна аура. Так, що навіть в обличчя чоловіку поглянути страшно. Але це і манить. Так, що пульс починає стукати молоточками у скронях. Кров ніби нагрівається відразу на градус, а то і два. Сама не розумію, що це за реакція така. Ковтаю важку грудку в горлі. Треба не забувати, що я на роботі. А він лише клієнт. Нехай і до біса дивний і привабливий.
Чоловік іде до стійки, і з його чорного пальто падають краплі води на мармурову підлогу. Але по при дощ, йому вдається залишатись абсолютно ідеально чистим. Жодної зайвої зморшки в одязі, жодної плямки на черевиках. Наче дощова вода розступалась перед його ботинками. Мені здається, що я опинилась в тунелі, де не існує навіть повітря. Тільки холодний магнетизм незнайомця. Ідеальні риси обличчя, висвічена холодна краса, до якої напевно не звикнеш ніколи.
- Збери всіх у моєму кабінеті, - замість вітання наказує чоловік.
Я кліпаю віями. Не розумію. Що він сказав? Голос у нього холодний і пихатий, як і він сам. Ноти м'яти і ментолу, що прокочуються по шкірі і залишають там розсип холодних іскор.
- Агов, дівчинко! Я купив цю діру, якщо ти не втямила, тому через двадцять хвилин в моєму кабінеті, щоб був увесь персонал! Так ясно? - він клацає пальцями перед моїм носом. - І подайте мені в кабінет щось з бару.
- Там є власний бар, - сівшим голосом відповідаю я.
Здригаюсь від непроханих сиріт, що виступили на шкірі. Як з ним працювати? А може це все якийсь жарт і не він новий власник? Та кому я намагаюсь збрехати?
- Оце мужик, - мрійливо тягне Аля, дивлячись на широку спину нового боса.
- Тобі краще не показуватись йому на очі, - ледь не благаю її я. - Навряд чи він буде радий, якщо ти тут будеш вештатися...
- Гроші, Аріш, - вона показує жест пальцями. - Знайдеш нам з Тарасиком гроші, і я вгамуюсь. Тільки ти можеш врятувати мого синочка. А час спливає.
- Я збираю! - кажу я. Сама на грані розпачу.
- Спіймай його на гачок, і всі проблеми розсмокчуться самі собою, - запевняє Аля.
Знову здригаюсь. Від таких чоловіків як новий бос буде ще більше проблем, ніж вже є. Це я відчуваю всім своїм єством. Він не з них, кого можна прохати безвідплатно про допомогу. А зв'язуватись з ним я не маю жодного бажання.
Швидко обдзвонюю колектив і передаю наказ боса. Ще не знаю, як його звати і що він скаже, але вже лячно. Інші, хто його не бачив, ще жартують щось собі. Я ж почуваюсь як на голках.
Бос стоїть біля вікна. З якоюсь огидно дивиться на робочий стіл, завалений паперами. Тримає в руці келих з віскі.
- Отже, так, - обводить поглядом колектив. - Тут всі? - дивиться при цьому на мене. Немов двома шилами пришпилює до стіни. Очі у нього чорні, такі чорні, що там давно згинули всі емоції. Так виблискувати може воронена сталь, холодна і безжальна. Я хоч і намагаюсь сховатись за спинами офіціантів, та він все одно безпомилково мене знаходить поглядом.
- Всі крім тих, хто не міг залишити зал, - відповідаю я. Голос тремтить. Господи! Він же нічого поганого не сказав. Але сам тон розмови — це жахіття.
- Окей, я Олександр Бездушний, - представляється на решті. - Ваш новий власник, - звучить це саме так, як він і хотів сказати. Як наче він не заміський готельний комплекс купив, а всіх нас як кріпаків. - Наказ перший — замініть це пійло в моєму барі. Я таке лайно пити не буду, - і виливає вміст склянки на підлогу. - Наказ другий — прибрати в кабінеті. Тут все павутинням затягло.
Він займає очікувальну позу. Але всі навіть поворухнутись бояться.
- Де прибиральниця? - трішки підвищує тон. І знову дивиться на мене. Я вже мірю провалитись крізь землю. Чому саме я? Я лише адміністратор. Я тут нічого не вирішую. Чому він не допитує Кирила, який наш керуючий? І тільки зараз розумію — а Кирила то між нами і немає. - Я спитав — ви язики проковтнули? - Олександр явно починає дратуватись. - Де ця чортова прибиральниця?
- Вона в залі, - відповідаю я.
- Передай, що її звільнено, - холодно кидає бос. В нутрощах здіймається хвиля протесту. Але я не знаю, як йому заперечити. Просто розумію — з Бездушним буде неймовірно складно працювати.

1 Олександр

Я насолоджуюсь їх виразами облич. Сіра маса, яку трішки струсили, ось вони хто. Серед них перелякана дівчина, яка мене просто дратує з першої миті, як зайшов в зал. Тригерить просто на ній. Таке нещасне, затуркане дитя. Що вона забула в МОЄМУ закладі? Як вона взагалі тут працює.
- Прибереш ти, - кажу їй. В її очах виблискує незадоволення. Але я на сто відсотків впевнений, що вона нічого не скаже проти. Вона очевидно ж звикла терпіти таке ставлення.
Дивлюсь як адміністраторка несміливо виступає вперед з-за спин покоївок і офіціантів.
Прекрасна фігура і грація. Сексуальність, яку вона сама не усвідомлює і ніколи не прийме. Настільки затиснута в рамках своєї правильної поведінки. Так, що в душі піднімається гнів на неї. Вона б мала мене послати. Але замість того продовжує бісити покірністю — бере ганчірку і опускається до підлоги витирати алкоголь.
- Всі вільні, - кажу натовпу. Я хочу прожити ці миті на самоті. Вона — лише для мене.
Стою зовсім поруч від дівчини і роздивляюсь її. Гладке шовкове волосся затягнуте в тугий вузол на шиї. Тіло закуте в жорстку уніформу. Від того рухи її рук скуті. Навколо неї скільки обмежень. Але ще більше їх у неї в голові.
Закінчивши витирати підлогу вона переходить до столу. Але там невпевнено завмирає. Не знає, що робити з паперами.
- Що з ними робити? - очікувано підводить до мене погляд. Боязко пробігається по моєму обличчі і знову в підлогу. Не всім приємно дивитись мені в очі. А адміністраторці це здається спричиняє фізичний дискомфорт. - У вас же є керуючий, він краще знає що і куди...
- А його теж звільнено, - розводжу руками.
- Але я не знаю, що з цього важливе, а що...
- Просто склади все в нормальну купу, - закочую очі. - Витри пил. Винесіть цю бісячу шафу, - киваю на предмет меблів, який абсолютно не вписується в інтер'єр. - Тут всі такі тупі, що їм треба давати детальні інструкції? Тоді у мене для вас погані новини.
- Я не несу відповідальності за всіх, - нарешті огризається. Але все так само відводячи погляд від мене. Це дратує. І ... дратує!
- Подивись на мене! - наказую. Дівчина дивиться перед собою, судомно стискаючи в руках папери. Але дивиться куди завгодно, лише не в очі. - Ти що тупа? - підходжу ближче. - В очі мені подивись!
Між нами відстань в кілька сантиметрів. Фізично відчуваю страх і напругу. На шиї тремтить жилка в шаленому ритмі. Груди здіймаються так нерівно. Чи вистачить їй сили виконати наказ? Вона не дуже високого зросту. Я нависаю над нею. Бачу з такої відстані бліді веснянки на її щоках. І крапинки золота в сірих очах. Довгі вії тріпотять.
Беру пальцями дівчину за підборіддя, і змушую дивитись прямо на мене.
- Навіщо? - ледве чутно питає вона.
Тихе питання як постріл. Ніби натиснули на спусковий гачок, і зробили дірку в моїй броні. Кров перетворюється в напалм. Чортівня. Але яка чарівна. Хочеться скинути з столу папери одним рухом і кинути туди дівчину. Відчути її опір і жагу боротись. Розбудити той вулкан, який вона приховує за уніформою. Випити всі ці емоції, як смачний коктейль.
- Бо я так хочу, - відповідаю на її питання. Але бачу по зіницях, які реагують на мене як на темряву, що вона відчула зовсім інший посил. Правильно.
Вона дивиться мені в очі. Та не витримує довго. Між брівок пролягає складка. Їй коштує багато душевних зусиль терпіти мене поруч з собою. Але вона не така безхребетна, як вважає сама. Вона — ресурсна.
Відпускаю її. Пальці печуть від доторку до шкіри. Ніздрі лоскоче запах її шкіри. Дивовижне відчуття, що ти живий.
- Працюй, - кидаю.
І виходжу з кабінету. Викинути її з голови. Не думати про темні бажання, до яких вона абсолютно не готова. Звільнити її і викреслити зі свого кола спілкування. Щоб не маячила перед очима і не дратувала щодня тим, чого ніколи не зможе мені дати.
Ходжу по готелю. Це була вигідна угода. Придбати це місце, скориставшись фінансовою скрутою попередньої власниці. Коли її чоловік помер, вона промотала більшу частину спадщини за пів року. За цей час справами готельно-розважального комплексу ніхто не займався. І “Сосни” почали втрачати репутацію.
Треба зробити ремонт, дещо перепланувати на мій смак. Я переходжу з велетенського приміщення основного корпусу до розкиданих між мальовничих клумб бунгало. Тут є все для вибагливих гостей. СПА, сауна, ресторан і окремі будиночки, де можна усамітнюватись.
Автоматично відмічаю де і які поліпшення треба зробити. Щоб не забути роздати вказівки, записую свої думки на диктофон.
Завтра приїде мій бухгалтер, щоб розібратись з цією дірою краще. Проведемо повний аудит. Розрахуємо бізнес-план.
Це місце чекають великі зміни. Авжеж на краще — бо всюди де я прикладаю свою руку все зобов'язане розвиватись і працювати краще. Але місцевий персонал занадто розслабився. Без нагляду власника управитель став красти. При чому крав так, що я навіть без аудитора це побачив. І випер цього недоумка. Попередньо поставивши на лічильник. Тепер чистки і репресії чекатимуть його спільників і просто тих хто мені не подобається.
Дівчина з рецепції перша в моєму списку. Вона своєю поведінкою може зробити мене дратівливим. От і зараз іду по доріжці, мокрій від дощу, а відчуваю сполоханий солодкий запах підлеглої. Так не повинно бути. Вона не повинна мене ще більше збентежити. Нічого хорошого з того не вийде.