Скорбота

СКОРБО́ТА- почуття, викликане глибокими переживаннями, стражданнями; печаль, сум; протилежне радість.

- Тобі не здається, що ми їдемо занадто швидко?..Олівіє, ти хочеш нас убити?
Страх. Паніка. Кров, що повільно заповнює салон автомобіля. Покриває ноги.
- Ти ж знаєш, це ти мене вбила.

Різко прокидаюся, відчуваю жар у всьому тілі. Через декілька секунд розумію, що звук, який мене розбудив - це дзвінок телефону. Тру ще сонні очі і приймаю виклик.
- Що робиш ?- у вухо врізається веселий і гучний голос Френ.
- Сплю.
- Як це? Вже обід.
- Вихідні. Можу собі дозволити,- сідаю, відчуваючи легке запаморочення. Светр прилип до мого тіла.
- Сьогодні п'ятниця, Ліві. В нас пара через годину.
- Чорт.
Я заплуталась в днях. Треба терміново піти в душ і поквапитись, якщо я збираюся встигнути.
- Ти щось хотіла?
- Так, я тут подумала... А яке прізвище в Алана?
Відчуваю тремтіння, яке проходить усім моїм тілом від згадки цього імені. Кілька секунд мовчу, а тоді повертаюсь до тями і відповідаю:
- Томсон. Чому питаєш, якщо сама знаєш?
- А ти подумай?
Тільки хочу почати докоряти подрузі за те, що вона займає мене головоломками з самого ранку, як дівчина випереджає мене і говорить:
- Ну, таємний незнайомець Т.
- Френ!- я кричу настільки гучно, що мій голос зривається. Остаточно прокинувшись, відкидаю ковдру і зриваюся на ноги.
- Може, це якийсь його родич?
- Ні, Френ,- в мені закипає злість,- це - Алан. Бо він насправді не помер. Сховався десь і тепер надсилає мені ці листи, суто заради приколу. Розіграш такий,- після цих слів скидую виклик, і мій телефон летить кудись вбік.

Я люблю Френ. Я полюбила її ще в першу нашу зустріч, коли вона запитала, чи можна сісти поруч зі мною, так тепло посміхаючись. То був мій перший день в університеті. Я думала, що, як завжди, буду сама. Мені було так некомфортно знаходитись в тій великій аудиторії, зі стількома незнайомими людьми, але з нею стало легше. Бо мені не потрібно було багато говорити. Говорила вона. Про те, звідки родом, чому приїхала сюди, про своїх батьків і, здається, про все на світі. Відтоді нічого не змінилося. Вона, мабуть, моя найперша подруга. Справжня подруга. Тож... я ціную її, так, але Френ ніколи не знала, коли варто зупинитися і змовчати. Вона і Алана ніколи не любила. Здебільшого через те, що він був другом її колишнього хлопця. Навчалися разом на в нашому універі. Власне, Френ нас з ним і познайомила...

*Спогад*

- Може, я таки повернусь додому?- ми ще не дійшли, а я вже відчуваю себе критично некомфортно. Слід було втекти раніше.
- Ліві, треба хоча б колись вибиратися з дому. Скоро доведеться вести тебе до лікаря, щоб дав якийсь укол від сказу.

Невдоволено завертаю очі, ледь встигаючи за подругою. Як вона може так бігати на своїх метрових підборах? Незручна сукня постійно сповзає вверх, що дратує мене ще більше. А я знала, що не слід було її вдягати. Треба було слухати свій внутрішній голос, а не Френ. Якщо хочете вбити мене, то просто одягніть в сукню, підбори і відправте на вечірку. Гіршого не придумати. Але сьогодні у Френ день народження, і я мусила піти на поступки. Її хлопець раптово вирішив влаштувати в честь цього вечірку і запросив, мені здається, усе місто.

Поки Френ невтомно приймає привітання, я сиджу на стільчику, намагаючись відпочити від швидкої ходи на підборах. Слід було взяти таксі, але ж ні, сьогодні така гарна погода. Френ замучить мене до смерті рано чи пізно, присягаюсь.
- Олівіє!- подруга підбігає до мене з такою радістю, ніби ми не бачились сто років.- Чому розсілася? Ходімо!
Не встигаю і рота відкрити, як вже опиняюсь на ногах. Френ тягне мене кудись повз натовп, і я врешті помічаю чорняву голову її хлопця. Вона різко відпускає мою руку, що я ледь втримуюсь на ногах, а тоді так пристрасно починає цілуватись зі своїм хлопцем, що я мимоволі кривлюся і повертаюсь в іншу сторону, одразу стикаючись поглядом з блакитними очима.
- Теж не любиш цих нестримних парочок?- він усміхається і простягає мені паперовий стакан з якимось напоєм, що бере зі столу. В його руці такий самий. Оцінюю напій на запах. Схоже, ром з колою.
- О, Ліві, знайомся, це Алан- найкращий друг мого хлопцяяяя,- Френ так різко хапається за моє плече, що напій вихлюпується зі стакана, і мої долоні вмить стають липкими. Вона тицяє пальцем прямо в груди хлопцю, а він одягає ніякову посмішку на лице.
- Алане, це Олівія, вона моя найкраща подруга.
Не слід їй було стільки пити. Шукаю поглядом, де можна знайти серветку, але через надзвичайну кількість народу в кімнаті, я не можу розгледіти нічого.
- Вона трохи відлюдькувата, але, може, ви навіть подружитесь.
Втомлено зітхаю і м'яко штовхаю подругу в сторону дивану.
- А ще вона спить з іграшкою і в піжамі з тваринками.
- Френ!
Алан зненацька відбирає в мене з рук алкоголь. Запитально дивлюсь на нього.
- Знайду для тебе морквяний сік,- сміється.
Я більше ніколи нікуди не піду з Френ. Обводжу хлопця прискіпливим поглядом і вирішую зникнути звідси швидше, ніж Френ встигне розповісти всім мою біографію. На щастя, Робін починає щось говорити, і подруга вже не звертає на мене увагу. Роззираюсь довкола і врешті помічаю вхід на кухню. Полегшено видихаю, коли заходжу і бачу, що тут нікого немає. Підбори жахливо натерли мені ноги, тому відкидаю їх кудись вбік і спішу до раковини, щоб помити руки.
- Образилась?
Здригаюся, коли чую голос за спиною.
Він стоїть біля дверей, притулившись плечем до стіни. Вирішую проігнорувати його і продовжую мити руки, хоча вони вже давно чисті.
- У мене просто гумор такий, не зважай на це.
Не відповідаю. Вимикаю воду і повертаюся, щоб знайти рушник, та хлопець вже простягає його мені.
- Я теж вечірки не люблю.
Мої брови здіймаються у здивуванні.
- Чому думаєш, що я не люблю?
- Та в тебе на лиці все написано.
Він посміхається, і я не стримуюсь, щоб не відповісти тим самим. Одягаю назад свої підбори, а він каже:
- Думаю, ми подружимось.
Не стримую сміх.
- Глибоко у цьому сумніваюсь.