Епілог. Не сумнівайся

— Дьєре Бартоломео, ваш антрекот, — Джозеф виніс на ґанок миску з апетитним шматком м'яса.

Бартоломео, який уже майже вирішив вважати Джозефа та Тересу своїми господарями, велично підійшов до миски і почав за обидві щоки уплітати частування. Як його розуміла Тереса. Будь-яка страва, до якої доклав руку її чоловік, ставала витвором кулінарного мистецтва.

— Їж як слід, — дала вона пораду хвостатому. — Ми зараз поїдемо і повернемося лише пізно ввечері.

Він невдоволено нявкнув: куди це ви?

— Не дивіться так сердито, дьєре Бартоломео, у нас, між іншим, дуже важлива поїздка, — пояснила коту Тереса.

Вони з Джозефом були запрошені на весілля. Ольшанський видавав свою молодшу дочку Злату заміж. Звичайно, все було організовано з розмахом. Для церемонії було на дві доби викуплено найкращий заміський клуб.

Розумні зелені очі Бартоломео подивилися трохи повчально: мовляв, їдьте, якщо така справа, але щоб без пригод.

Тереса погладила хвостатого по голові і поспішила до особняка. Треба було встигнути переодягнутися. Ось-ось за нею та Джозефом мали зайти Ян і Лера, щоб разом вирушити на церемонію.

Буквально за півгодини дві ошатні та веселі пари виїхали в напрямку заміського клубу. Чоловіки сиділи на передніх сидіннях мобіля, а дівчата на задніх, і у Тереси з'явилася можливість побалакати з подругою.

— Зараз тобі таку новину розповім, — засяяла Лера. — Я вже знаю, хто в мене буде.

Лера та Ян виявилися дуже продуктивними. Минуло лише три місяці, як вони одружилися, і Лера вже на третьому місяці вагітності. Хоча ніхто й не сумнівався, що у них все відбуватиметься стрімко, враховуючи їхній божевільний темперамент і той факт, як довго їм довелося чекати, поки Лера закінчить академію. Втім, Тересі та Джозефу довелося чекати рівно стільки ж. Тому що хоч братам і вдалося домогтися змін у статуті академії, але пройшла лише поправка, що нареченим представників викладацького складу не заборонено навчатися в академії, а на дружин це правило не поширювалося.

— У тебе буде дівчинка? — спробувала вгадати Тереса.

Вона прямо бачила цю дитину — точну копію мами. Непосидючу і пустотливу. Маленький вулкан з веселими кучерями. Ох, батькам треба запасатись ангельським терпінням.

— Ні, — похитала Лера головою, — не зовсім.

Як це не зовсім?

— Хлопчик?

— Майже, — засміялася подруга, своєю відповіддю остаточно заплутавши. Але змилувалася пояснити: — І хлопчик, і дівчинка. Двійня!

Можна було й здогадатися. Адже Лера має брата-близнюка. Захотілося кинутися обійматися. І Тереса кинулася. Це ж треба таке! У подруги буде відразу два маленьких шибеника!

— Лерочко, вітаю!

Тереса зауважила, що саме в цей момент Джозеф плескав Яна по плечу. Мабуть, теж вітав: ну ти герой. І трохи співчував: тримайся, брате.

Заміський клуб святково сяяв на сонці. Він був прикрашений квітами, стрічками, ліхтариками, і кульками. Краса незвичайна. Переважав білий та золотий кольори. Напевно, щоб гармоніювати із сукнею нареченої та копицею її золотавого волосся.

Саму наречену поки що видно не було. Але на галявині біля клубу, де має проходити церемонія, вже зібралися гості. Хоч свято і планувалося розкішним, але це не вплинуло на кількість запрошених. Тут не було зайвих людей — лише найближчі.

Лера вирушила до кімнати нареченої, щоб підтримати сестру. А Тереса з Джозефом пішли привітати Габі та Ентоні, який тримав на руках дворічного синочка. У Тереси завжди губи розтягувалися в усмішці, коли дивилася на Єжи — трохи сором'язливого й аж до неможливості милого малюка. Сьогодні він був при параді — у бордовому костюмі з метеликом. Маленький джентльмен зі світлими, завжди скуйовдженими вихорами.

Ентоні розповідав йому, що зараз відбуватиметься. А той слухав уважно та захоплено. Видно було, що малюк у батькові душі не чує. А що вже казати про самого Ентоні. Він знайшов у собі покликання бути батьком та педагогом. Його не лише власний син любив — усі вихованці школи для обдарованих дітей, яку відкрили при академії. Двох із них, сиріт Єжи та Томаса, Ентоні та Габі взяли під особисту опіку. Талановиті хлопчаки практично стали членами сім'ї.

Тереса зайнялася тим, що завжди робила під час зустрічі з Єжи. Почала розпитувати його про те, як він поживає, потискаючи його пухкеньку ручку.

Їхню розмову перервав розпорядник церемонії, який запросив гостей займати місця. Тереса та Джозеф сіли у першому ряду. Там же прилаштувалися й усі одногрупники Тереси. Вона досі їх так називала — одногрупниками, навіть без приставки "колишні", бо колишніх одногрупників не буває. Нехай хоч сто років мине після закінчення академії — вони залишаться друзями.

Моніка та Філіп сиділи на сусідніх стільцях. Моніка, чия краса все розцвітала і розцвітала, як і раніше, збирала на собі захоплені чоловічі погляди, але сама дивилася лише на свого нареченого. Так, нещодавно Філіп зробив їй пропозицію. Вона хотіла вийти заміж за товстосума — і її мрія збулася. Не без її підтримки Філіп став успішним чоловіком. Розвинув свій чайний бізнес і став співзасновником солідного холдингу. За його карколомну кар’єру кореспонденти столичних газет охрестили його "акулою бізнесу". І лише одногрупники знають, що він той самий добряк Філіп, чуйний і безвідмовний.

Тереса покрутила головою — вона не бачила Муачо та Лема. Куди вони поділися? Натомість Бланка, яка раніше мала звичку відриватися від колективу, була на місці. Вона вже давно перестала бути відстороненою одиначкою. Розібралася зі своїм даром, упоралася. Одногрупники її підтримували і допомагали. У відкритій добродушній дівчині, яка про щось весело розмовляла з Вілзортом, важко було впізнати колишню Бланку.

Музика, що залила галявину, привернула увагу до імпровізованої сцени, на якій була встановлена ​​шлюбна арка, оповита квітами. Ведучий церемонії почав виголошувати хитромудру промову, запрошуючи нареченого зайняти місце біля арки. Ольшанський, який теж стояв на сцені, перервав ведучого, щоб особисто представити нареченого. І поки Марчел йшов червоною оксамитовою доріжкою, що вела до арки через ряди гостей, Ольшанський промовив: