Розділ 74. Диво сталося

Весь день у Тереси був такий чудовий настрій — ніби передчуття чарівного свята, що скоро почнеться. А мало початися зовсім не свято, а поїздка разом із Джозефом до Валенсії. Та передала через Бланку відповідь на записку Тереси. Проклятійниця погодилася їх прийняти — звеліла приїхати у заміський клуб о сьомій годині вечора. Місце вона обрала трохи дивне і не підходяще для зняття пристріту. Втім, досвідчена проклятійниця може зняти прокляття будь-де — хоч на ходу. Інша справа, що той, з кого знімають пристріт, іноді потребує відпочинку. Тереса чула, що можлива навіть короткочасна втрата свідомості. Проте вибору особливого не було. Валенсія дуже норовлива — доведеться підлаштовуватися під неї.

Всю отриману інформацію Тереса передала Джозефу, і вони домовилися, що він заїде за нею о шостій.

Спільна поїздка за межі студентського містечка здавалася цікавою пригодою, і Тереса чекала настання вечора з трепетним хвилюванням. Взагалі-то, інша на її місці не впадала б в ейфорію, а добряче тривожилася б. Після зняття пристріту Джозеф може кардинально змінитися. Стати чужим та відстороненим. Просто сухим офіційним проректором. Забрати свої слова назад. А заразом і обручку. Про всяк випадок Тереса вирішила взяти її з собою, щоб повернути, якщо буде потрібно.

Проте думати про це не хотілося. Сьогодні зранку вона як впала в романтичний настрій, так поки що і не могла з нього вийти. Вони з Лерою та Златою вже, мабуть, разів двадцять згадали, як увірвалися до Ентоні в особняк. Якими були схвильованими і рішучими у своєму палкому бажанні допомогти закоханим, але закохані чудово впоралися самі. Їхні осяяні щастям обличчя й досі стояли перед очима.

На романтичний лад налаштовували Тересу як події сьогоднішнього ранку, так і погода. У князівстві дуже довга тепла осінь, яка плавно переходить у весну. Зими майже не буває, і сніг вважається дивом. А сьогодні це диво сталося. За вікном кружляли справжні сніжинки. Вони збивались у пухнасті легкі невагомі пластівці і плавно опускалися на землю. Нехай і танули одразу, але кожен міг насолодитися їхньою красою, поки вони танцювали у повітрі.

— Бачили? — Моніка по черзі заскакувала до всіх одногрупників і тягнула кожного до вікна. — Бачили, яка краса?!

Її захоплення було заразливим. Навіть Лера, яка в земному світі на сніг надивилася вдосталь, підтримала загальну радість. А найбільше був здивований шоколадний Муачо. Він взагалі ніколи у житті сніг не бачив.

Одногрупники повибігали надвір знайомити Муачо з новим природним явищем. І лише Лера залишилася з Тересою. Вона знала, куди та збирається, і чомусь вирішила, що подругу треба підготувати так, ніби це буде побачення. Ні, ну це ж не логічно? Тересі, може, сьогодні робитимуть пропозицію навпаки — у сенсі забирати свої слова назад, тут би подумати про простіше вбрання, але Лера і чути не хотіла — створювала подрузі спокусливий образ, використовуючи свої земні штучки.

Результати зусиль вражали — Тереса себе в дзеркалі не впізнала. Надзвичайна красуня.

А потім у неї з'явився ще один привід переконатися, що старання Лери не були марними. Тереса помітила, яким особливим поглядом зустрів її Джозеф, коли вона о шостій вечора вийшла з гуртожитку і попрямувала до мобіля, біля якого він її чекав. Вона Монікою себе відчула, яку чоловіки поїдають поглядом. Але ще сильніше за його погляд її схвилювало те, що сам Джозеф теж був одягнений так, ніби в них побачення. Йому дивовижно личило поєднання чорного з білим. Кажуть, лише бездоганно шляхетним рисам обличчя підходять благородні чисті кольори. І тут все зійшлося.

Вона наближалася до мобіля і зачаровано дивилася, як сніжинки повільно опускаються на копицю його темного волосся, на обличчя та плечі.

І ось навіщо, скажіть на милість, він такий гарний? Навіщо йому обурлива привабливість, якщо після зняття пристріту він забиратиме свою пропозицію назад?

Втім, Тересі знову не захотілося плекати занепадницькі почуття, а навпаки, вона сконцентрувалася на романтичних. Складно не сповнитися романтикою, коли чоловік, у якого ти, виявляється, закохалася, так спокусливо посміхається і як фокусник з нізвідки дістає крихітний і дуже милий букетик квітів?

Розмови у дорозі теж були романтичними. Щоправда, стосувалися вони не Тереси та Джозефа, а Ентоні та Габі. Джозеф з іронією розповідав, як сьогодні вранці йому довелося на ходу вигадувати мету візиту. Відчувалося, як він радіє за брата та його наречену. І Тереса поділяла його радість.

За вікном мобіля продовжував згущуватися гарний сніжний вечір. Коли вони під'їхали до заміського клубу, стало зовсім темно. Але у вікнах горіло світло. Чути було музику.

Вони вийшли з мобіля, і Джозеф, немов у них побачення, повів її до входу, підтримуючи за лікоть.

Розпорядник зустрів гостей усмішкою.

— На вас уже чекають. У приватному залі.

Він попросив слідувати за ним і привів до затишного приміщення, розрахованого на невелику компанію. Тереса змінила думку, що це непридатне місце для зняття пристріту — дуже підходяще. Напівтемрява, м'які диванчики, штори з благородного оксамиту, що наполовину прикривають високі вікна.

Валенсія сиділа за столом, попиваючи напій із келиха з довгою ніжкою. Побачивши гостей, вона помахала їм рукою, запрошуючи сісти.

Вони прийняли запрошення — розмістилися на дивані навпроти неї.

— Доброго вечора, Валенсіє, — Джозеф почав розмову з привітання.

— Просто "доброго вечора"? — посміхнулася вона. — Зазвичай люди, на яких я наслала пристріт, бажають мені дещо іншого.

— Тобі пощастило, що мені сподобалося твоє прокляття, — повернув їй усмішку Джозеф. — Особливо побічні ефекти.

— У мене немає побічних ефектів. Я професіонал, — поверх келиха глянула Валенсія.

Про що це вони говорять? Тереса не до кінця зрозуміла. Тому вирішила взяти ситуацію в свої руки.

— Валенсіє, не знаю, чи встиг зв'язатися з вами мій дід. Не знаю, чи вам відомо, але пристріт було накладено не на того, — пояснила Тереса. — Ми приїхали, щоб ви його зняли.