Розділ 66. Я закоханий

Після занять Валерія розвела бурхливу діяльність з організації для Тереси групи підтримки, до якої, крім самої Лери, ще були включені Злата і Моніка. Подруги зібралися у спільній кімнаті та обговорювали план дій.

До цього часу Тереса вже отримала три голосові повідомлення від Гоцького, в яких він просив не забути про зустріч. Йшлося про третю годину дня. Вирішили, що подруги підуть у кафе трохи заздалегідь, щоб оцінити обстановку.

— Дівчата, заздалегідь я не зможу, — сказала Моніка. — Я домовилася про зустріч з одним поважним дьєром. Перенести не можна — він із тих, хто цінує кожну хвилину.

— Нічого, йди, коли треба, — з легкістю відпустила подругу Злата. — Я тоді Вілзорта зараз покличу, щоб підсилити нашу групу підтримки.

Вона зіскочила зі стільця і ​​випурхнула з кімнати. Вілзорт для підсилення групи підтримки підходив чудово. Якщо раптом знадобиться нейтралізувати Чорнобурого, ніхто не зробить цього краще за Вілзорта. Хоча Тереса сподівалася, що до цього не дійде.

— А що це за поважний дьєр? — поцікавилася Лера у Моніки.

— Дьєр Команський. Чули?

Тереса чула, звичайно, а ось Лера ні, тож запитала:

— А чим він знаменитий?

— Знаменитий тим, що непристойно багатий, — пояснила Моніка.

— А навіщо він тобі потрібен?

— А через те і потрібен, що непристойно багатий.

Тереса зловила на собі погляд Лери. Їм, мабуть, однакові думки в голову прийшли. Здавалося, що з недавнього часу Моніка залишила ідею причарувати якогось товстосума. Невже взялася за старе? Однак наступні її слова розвіяли сумніви і здивували.

— Дівчата, я хочу допомогти Філіпу та Марчелу. Їм потрібен інвестор. Хтось, хто вкладе в їхній проект гроші.

— У сублімацію чаїв? — усміхнулася Лера.

— Дівчата, я серйозно. У них справді виходить, — палко почала заступатися за хлопців Моніка. — Філіп дуже талановитий. Так, зараз всі лише посміюються. Фітодар ніхто всерйоз не сприймає. Якісь там чайки. Але Марчел у Філіпа повірив. І я вірю. Їм необхідний невеликий стартовий капітал, і в них усе вийде.

Тереса і Лера знову перезирнулися. Моніку було не впізнати. Комерційної жилки раніше в ній не спостерігалося, якщо не розглядати як бізнес-проект її ідею вкласти свою красу в шлюб з яким-небудь товстосумом.

— Ти думаєш, що зможеш переконати розщедритися цього дьєра… як його? Команського? — запитала Лера з легким скепсисом.

— Думаю, зможу, — Моніка посміхнулася спокусливо, ніби вже тренується розводити товстосума на гроші. — Я вмію переконувати чоловіків. Вони в моїй присутності втрачають голову, — вона глянула на своє провокативне декольте.

Тересі згадався недавній епізод, коли Моніка майстерно довела коменданта гуртожитку до стану повної розгубленості. Може, і з товстосумом вийде. Але, незважаючи на віру в її визначні таланти, у Тереси залишалися деякі сумніви щодо майбутнього дійства.

— Слухай, Моніко, може, для тебе також групу підтримки організувати? — Запропонувала Тереса.

— Групу підтримки? — Моніка іронічно похитала головою. — У таких справах зайві спостерігачі лише шкодять.

Тереса вирушила до кафе за чверть третя. Вона не хотіла запізнюватися, але й з'явитися раніше теж не збиралася. Зайшла в обідню залу хвилина в хвилину і одразу ж оцінила обстановку. Гоцький сидів за столиком біля вікна. В руках величезний букет квітів. Вочевидь, для Тереси. А він добре підготувався. Бузкові левкої — її улюблені квіти. Це він ментально прочитав під час минулої зустрічі чи збирав інформацію у її знайомих?

За сусіднім столиком праворуч сиділа Валерія, попиваючи сік. А столик зліва був зайнятий Вілзортом та Златою, перед якими стояли великі ароматні порції грибного рагу. Конспірація на висоті. Друзям Тереси можна сміливо йти у розвідку працювати.

Вона ще не встигла наблизитися до столика, за яким сидів Чорнобурий, а він уже зіскочив з місця і пішов назустріч.

— Мила Тересо, — усміхнувся фірмовою лисячою усмішкою, — який я радий вас бачити.

Він простягнув їй букет. Так можна і левкої розлюбити. От куди їй із цим гербарієм подітися?

— Дякую, дьєре Джозефе, — вона поклала квіти на один із порожніх стільців.

— Ну що ви, люба Тересо, нема за що. У мене є для вас значно корисніший подарунок, — Лис оббіг її, щоб відсунути для неї стілець.

Корисний подарунок, хоч би яким він виявився, Тереса приймати не буде. Квіти — це максимум, який вона може дозволити з огляду на те, що зібралася сьогодні дати Гоцькому чітку відмову.

— Я замовив нам грибне рагу, — усміхнувся він. — Хотів щось вишуканіше, але студентське кафе не може похвалитися різноманітністю страв.

Звичайно. Куди йому до асорті ростбіфів у кунжутно-кукурудзяних хрустких конвертиках з брусничним мусом. Страва, приготована ​​Тоцьким, враз постала у Тереси перед очима і посилила бажання якнайшвидше дати Чорнобурому відкоша.

— Дьєре Джозефе, добре, що ми зустрілися. Повинна сказати вам щось важливе.

— З радістю вас вислухаю, люба Тересо, але дозвольте спершу розповісти, чому я просив вас про зустріч.

Гаразд, нехай розповідає. Здається, навіть смертникам дають останнє слово, перш ніж виконати вирок.

Офіціант, роль якого виконував черговий студент, приніс напої. Чорнобурий наповнив склянки соком і почав.

— Мила Тересо, я здогадуюсь, що ви про мене не найпозитивнішої думки через те, що я дуже винен перед вами. Жоден чоловік, який посмів відмовити такій дивовижній дівчині, як ви, не заслуговує на прощення. Але все ж таки смію сподіватися, що ви винесете позитивний вердикт, коли дізнаєтеся мотиви мого вчинку.

Взагалі-то, Тересі справді хотілося б дізнатися, чому Гоцький погодився-відмовився-погодився і все це навіть не глянувши на наречену.

— Я цілком можу зрозуміти вашу відмову, враховуючи, що ми з вами навіть не були знайомі, — вона зробила ковток соку, — але ось чого я не можу зрозуміти, так це навіщо ж ви погодилися на шлюб з незнайомою дівчиною?