Розділ 61. Ризикова та відчайдушна

Тереса на всі очі спостерігала, як у кімнату входить Тієн. Щоправда, від Тієна в ньому залишилися лише штани та камзол. І якщо дивитися на одяг, то нічого не змінилося, а якщо підняти погляд вище, то усвідомлюєш, що Тієна більше і близько немає. І хоч Тереса вже заздалегідь знала, що побачить чудове перетворення хлопця на дівчину, вона все одно очам своїм не вірила — яка ж краса ховалася за маскою худощавого носатого юнака!

Виявляється, у Габі тонкі риси обличчя. Трохи розкосі мигдалеподібні очі з густими чорними віями, смаглява шкіра і довге світле волосся. Її краса незвичайна. Габі не схожа на милу лялечку. У ній є щось зворушливе і водночас чарівне.

— Дивно, чи не так? — вона посміхнулася. — Навіть мені самій було трохи дивно дивитись на себе у дзеркало. Я вже відвикла від свого справжнього образу.

— Тобі личив чоловічий образ, — посміхнулася Лера, — я навіть побоювалася, що на Тієна почнуть дівчата задивлятися, але знаєш, у жіночому образі ти теж вражаєш.

Решту вечора Лера та Тереса провели, підбираючи для Габі щось більш підходяще, ніж штани та камзол. Завдання виявилося непростим — надто вже вона була худенька. Сукні Лери на ній бовталися, а сукні Тереси були їй закороткі, бо Тереса була Габі до плеча. Але дещо все ж таки підійшло — спідниця та блуза.

— Спасибі, дівчата, — подякувала вона. Її посмішка вийшла сумною. — Завтра ввечері ці речі стануть у нагоді.

Габі не уточнила, для чого стануть у нагоді, але й так було зрозуміло — у цьому одязі вона піде на зустріч з Ентоні. Тересі не хотілося думати, що зустріч стане останньою. Габі спробує одразу після неї втекти. А що поробиш, якщо так вона рятує їхню дитину? Одна надія на Леру та Злату. Можливо, їм вдасться їхній задум. Було б добре, якби Златі вдалося побачити минуле — ту зустріч Ентоні з якимсь чоловіком. Можливо видіння дасть важливу інформацію, підкаже, як діяти.

Коли настав час лягати спати, Габі всіляко намагалася відмовитися від ліжка, аргументуючи тим, що зловживає гостинністю дівчат.

— Я можу спокійно провести ніч у кріслі, — переконувала вона.

Але Тереса була непохитна.

— Я все одно сьогодні спати не збираюся.

Лері, звичайно, було дуже цікаво, чому подруга другу ніч поспіль не спить. Тереса обіцяла розповісти, але потім. Їй хотілося б поділитися з подругою, проте вона не могла. Вона ж пообіцяла Джозефу, що нікому не скаже про його пристріт, тож треба мовчати.

Східний край неба ледве почав світлішати, а Тереса вже їхала в екіпажі до професорського котеджного містечка. У неї все було готове до проведення операції зі зняття з Джозефа прокляття. У чому був її задум? Тереса нічого нового не вигадала, вирішила використати той самий спосіб, який вони з Джозефом вже одного разу випробовували. Щоправда, безрезультатно. Але цього разу вона врахує всі помилки. У підручниках і довідниках з проклять вона вичитала таку річ — пристріт можна зняти, якщо повторити момент ініціації і випити протипроклятійну сироватку. Взагалі-то вони з Джозефом це й робили. А не вийшло у них тому, що головне при знятті пристріту — навіть не місце і не час, головне — викликати ті самі емоції.

Минулого разу не було елемента несподіванки. Джозеф не спав. Лежав собі, накрившись ковдрою, і чекав собі спокійнісінько, коли Тереса поллє його з чайника. Емоції зовсім не ті. Де здивування? Де обурення? Де бажання прибити на місці?

Але тепер буде все інакше. Тереса забезпечить йому точнісінько ті ж самі відчуття, що були при їхній першій зустрічі. Буде йому і несподіванка, і стрес!

Тереса розуміла, що задум ризикований і відчайдушний. Ох, Джозеф буде несамовито розлючений. Метатиме громи та блискавки, палитиме очима, жестикулюватиме і чортихатиметься. Та він від Тереси мокрого місця не залишить за її витівку. Але саме це їй і потрібно — його живі справжні емоції. Тільки так і можна зняти пристріт. Заради позбавлення проректора від напасті, в якій Тереса опосередковано винна, вона готова була стати жертвою його обурення.

Тереса попросила зупинити екіпаж за кілька десятків метрів від особняка Джозефа. Розплатилася і пішла порожньою вулицею у потрібному напрямку. Вона переходила до першої, найскладнішої частини операції. Від її успіху залежав успіх усієї справи. Тересі треба було знайти котячого забіяку, дьєра Бартоломео. Вона була впевнена, що кіт, який приноровився регулярно ласувати у Джозефа, не раз був свідком того, як Джозеф відчиняє двері особняка. А якщо так, Тереса зможе ментально зчитати потрібні руни магічного коду, які відмикають замок. Для Тереси було важливо зуміти самій відчинити двері. Адже якщо вона вчинить як звичайний гість — смикне дверний дзвіночок, щоб господар впустив її, вся операція буде провалена. Де тоді фактор несподіванки?

Вона йшла, куди вела її інтуїція зооменталіста, — до кущів неподалік особняка Джозефа.

— Дьєре Бартоломео-о, — покликала Тереса тихенько, дістаючи з торби котлету.

Котлета пахла так чудово, що хоч сама їж.

— Дьєр Бартоломео, поспішіть, поки частування ціле.

Вона почула шарудіння, що долинало з-за спини. Розвернулася, і мало не підстрибнула від радості. З півтемряви ранкового туману крокував старий знайомий.

— Миррр, — видав він щось середнє між нявканням і бурчанням.

— Так, мій хороший, розумію твоє захоплення. Це, можна сказати, делікатес — залишки студентської вечері, — Тереса сіла навпочіпки і згодувала хвостатому частування прямо з руки.

Коли він закінчив зі сніданком, Тереса погладила йому шию, спонукаючи підняти голову. Їй були потрібні його зелені очі. Вона проникла у них глибоким ментальним поглядом.

А він справді забіяка — голова забита шкодами. Що? Він любить дражнити пса з сусіднього особняка? Ай-я-яй, дьєре Бартоломео, такий солідний кіт, а крадете кістки з собачої миски.

Тереса не одразу пробралася через образи в котячій голові до потрібного спогаду. Вона почала побоюватись, що взагалі не знайде те, що шукає. Але на щастя, потрібна картинка знайшлася. Ось воно: кіт сидить на паркані, підстерігаючи, коли Джозеф повернеться додому. Хоче потрапити йому на очі та випросити частування. Джозеф підходить до дверей та креслить руни. Усього дві. Не так важко запам'ятати.