Розділ 57. Це з якого спектаклю?

Тереса встигла з'їсти ще кілька шматочків ростбіфа, поки Джозеф збирався з думками. Просто не могла встояти, так було смачно. Під цю страву він, взагалі, міг говорити їй що завгодно — вона будь-які його слова сприйме позитивно і доброзичливо, навіть якщо вони будуть незвичайними. А вони, судячи з його обличчя, імовірно такими і будуть.

— Тересо, — він вимовив її ім'я серйозно.

Так серйозно, що це спонукало її на якийсь час відірватися від ростбіфа. Хоча це зробити було нелегко. Вони кілька секунд мовчки дивилися одне на одного. Тересі подобалося вивчати його серйозний погляд, в якому раптом промайнули іронічні іскри.

— А знаєте, про що я думав, коли готував обід? — він посміхнувся від якихось своїх думок.

— Які приправи використовувати для ростбіфа? — припустила Тереса.

Ой, відчувала вона, що не про приправи він хоче поговорити. І точно.

— Ні. Думав про вас. Я вже зробив вас своєю асистенткою, потім співдоповідачем, що далі?

Він глянув провокаційно. Наче Тереса має знати відповідь. Але вона не знала. Далі справді нікуди. Але Джозеф дивився і дивився, і їй довелося видати хоч якусь версію.

— Співавтором дисертації?

Він посміхнувся і похитав головою. І правильно зробив. Рано ще Тересі про дисертації думати. Їй би закінчити академію для початку.

Вона знову взялася за ростбіф — не хотіла дати йому охолонути. Тільки тепер поєднувала корисне з приємним: насолоду від дивовижної страви зі спогляданням проректора. А він, зважаючи на все, готувався розвинути думку про місце Тереси в його житті.

Вона трохи побоювалася — раптом це пристріт пустує, і Джозеф зібрався декламувати репліки зі спектаклю. Тож зіграла на випередження.

— Дозвольте коротко ознайомити вас із тезами, які я підготувала. Просто зараз, щоб не гаяти час, — і відразу, не роблячи паузи, виклала першу. — Я подумала, непогано було б у доповіді торкнутися теми роботи зооменталістів із суспільними комахами — такими, як бджоли. Є ментальні практики, які, наприклад, спонукають бджіл роїтися, що має значення у бджільництві, оскільки може впливати на виробництво меду.

Несподіваний поворот теми привів Джозефа в стан легкого збентеження. Він не виглядав готовим обговорювати бджіл та мед. Але зробивши над собою титанічне зусилля, підтримав розмову.

— Цікава тема.

— Також я хотіла порушити питання ментальної роботи з великою рогатою худобою. Є методики, що підвищують надої.

— Надої, — Джозеф потер підборіддя.

Було помітно, що й тема виробництва молока йому теж не дуже близька. Але Тереса продовжувала озвучувати актуальні зооментальні проблеми. У результаті Джозефу все ж таки довелося підключитися до обговорення змісту майбутньої доповіді. Їй вдалося так його захопити, що за бурхливими дебатами вони й не помітили, як розправилися зі своїми порціями.

— Мушу зробити вам комплімент, — під кінець обіду видав Джозеф. — Ви добре підготувалися.

Тереса задоволено усміхнулася. Не дарма вона всю ніч не спала.

— Я теж хочу зробити вам комплімент, — підводячись з-за столу, сказала Тереса. — Я ще ніколи не куштувала нічого подібного. Дивовижно, — щиро зізналася вона.

Настала черга Джозефа щасливо сяяти.

— Тільки ви зарано встали з-за столу, — він спробував поглядом посадити її назад. — У нас ще десерт. Шоколадний торт зі збитими вершками та полуницею.

Тересі здавалося, що вона сита і не зможе навіть дивитися на їжу протягом найближчих кількох годин, але після того, як була озвучена назва десерту, вирішила, що все-таки зможе.

Джозеф почав збирати тарілки, щоб звільнити місце для десерту. Тереса не могла не допомогти. Вони разом понесли брудний посуд на кухню.

Вона йшла за ним, погляд упирався в його широку спину. І раптом Тереса дещо помітила — довгу білу волосину на його камзолі. Вона виглядала там як абсолютно чужорідний елемент. Тересі смертельно захотілося зняти волосину з вишуканої дорогої світло-сірої тканини. Але руки були зайняті. Здійснити задумане вдалося лише коли вони зайшли на кухню і поставили посуд біля мийки.

— Дьєре Джозефе, дозволите прибрати волосину з вашого камзола? — спитала вона, заходячи за його спину.

— Звичайно, — він повернув голову, намагаючись розгледіти, що там.

— Біла, — показала Тереса.

І, судячи з довжини, жіноча. Мабуть, Джозеф зустрічався сьогодні з якоюсь білявкою. Думка про білявку, що повісилася на його шию і залишила на камзолі волосся, захоплення не викликала. Тереса сповнилася до цієї неакуратної жінки неприязню. Могла б волосся зібрати в якусь зачіску.

Джозеф роздивлявся волосину, насупившись.

— Це вже не перша.

— Не перша? — Тереса не зрозуміла, що означає його фраза.

— Так. Схожу я знаходив на сидінні свого автомобіля. Може, й цю там же підчепив. Я показував її своєму знайомому проклятійнику. Він вважає, що це волосся належить жінці, яка якось замішана в історії з пристрітом.

Ось вже чого Тереса не чекала.

— Виходить, та, хто наслала прокляття, постійно крутиться біля вас?

— Насилала, імовірно, не вона. Так вважає мій проклятійник. Але вона зіграла в цій історії якусь роль.

— Ви не здогадуєтеся, хто це?

— Поки ні. Але я в усьому розберуся,— запевнив Джозеф.

Він вирішив, що тему волосся вичерпано, і зайнявся приємнішою справою — десертом. Дістав з холодильної шафи підставку з тортом. Десерт був повністю залитий шоколадом. Красиво й апетитно, але Тереса здогадалася, що страва вимагає доопрацювання, бо Джозеф знову надягнув фартух.

— Бракує збитих вершків та полуниці, чи не так? — спокусливо посміхнувся він і дістав із холодильної шафи потрібні інгредієнти.

Тереса зачаровано дивилася, як він збиває вершки. От дивно, вона ж сита, то чому ця чарівна картина будить в ній голод? Чи це не голод, а якийсь різновид естетичного задоволення? Чи це якесь інше задоволення, не естетичне? Заплутавшись у своїх почуттях, Тереса не знайшла нічого кращого, як повернутись до попередньої теми.