Розділ 52. Є розмова

Тересі подобалося спостерігати, як Джозефи зійшлися в словесному бою за право отримати Тересу у своє розпорядження на найближчий тиждень. Вона вирішила їм не заважати — нехай розважаються, тим більше, що в цьому поєдинку з великим відривом лідирував Тоцький. А Тереса якраз за нього і вболівала. Ні в яке турне вона їхати не збиралася, а от на симпозіум вирушила б із задоволенням. Стати співдоповідачем найкращого менталіста князівства — мрія будь-якого студента. І, крім того, вона в жодному разі нікуди б не зникла, поки не допомогла Джозефу зі зняттям пристріту. Як його залишити напризволяще з його непереборною тягою до декламування?

— Що ж, — підсумував результати двобою Джозефів ректор. — З огляду на інформацію, викладену проректором, маємо констатувати, що, на жаль, ми не можемо відпустити Тересу в турне посеред навчального року.

Чорнобурому вистачило його лисячої витримки сприйняти слова ректора спокійно, хоча видно було, що він шукає лазівку, щоб досягти свого. Проте старший Тоцький продовжив думку, показуючи, що питання вирішено остаточно.

— Академія не може втратити співдоповідача у майбутньому дуже важливому для нас симпозіумі.

Джозеф задоволено глянув на Тересу. З відтінком власника — так, ніби щойно промовлені слова ректора означали, що Тереса відтепер належить лише йому.

Гоцькому залишалося визнати поразку.

— Добре. Відкладемо турне до закінчення симпозіуму.

Можливо, Чорнобурий розраховував відігратися хоча б запрошенням на вечерю, щоб провести сьогоднішній вечір із Тересою, але Джозеф зіграв на випередження.

— Будьте ласкаві, Тересо, підготуйте до завтрашнього дня тези з тем, які вважаєте важливими для висвітлення на симпозіумі.

Якщо у Гоцького і було підготовлене запитання: чи вільний сьогоднішній вечір у Тереси, то воно саме собою відпало.

Задоволена, що її більше ніхто не затримує, вона попрощалася з усіма одразу і вийшла з кабінету. Поверталася в гуртожиток у піднесеному настрої. Вечір обіцяв бути вкрай ненудним. Тереса до кінця не розуміла, з якою метою Джозеф вирішив взяти її в співдоповідачі (чи справді настільки перейнявся її талантами?), але майбутня подія в будь-якому разі здавалася їй грандіозною і цікавою, і вона збиралася підготуватися до неї ретельно.

Обмірковуючи можливі тези, вона дійшла до свого крила і раптом відчула яскраво виражений трав'яний запах. Знову Марчел з Філіпом досліди з сублімацією трав проводили?

Тереса зайшла до загальної кімнати, очікуючи побачити картину руйнувань на кшталт тієї, що спостерігалася після минулого експерименту одногрупників. Проте кімната зустріла її хоч і сильним запахом, але ідеальним порядком.

Філіп і Марчел сиділи задоволені біля апарату, який, судячи з форми, колись був чайником.

— Знову?! — пожурила їх Тереса.

— Ми врахували минулі помилки, — запевнив Марчел, з любов'ю погладжуючи металевий бік апарату, — і в нас усе вийшло.

— Це буде особливий чай, — таємниче посміхаючись, поділився Філіп. — З особливими властивостями. Унікальний рецепт.

— Такого ніде не роблять. Філіп сам придумав, — поплескав друга по плечу Марчел.

От що з ними робити?

— Ви хоч рецепти свої унікальні спочатку на щурах перевіряйте, — порадила Тереса.

Вона заварила собі каву і попрямувала до своєї кімнати, але в коридорі її перехопив Вілзорт.

— Тересо, потрібна твоя допомога, — він відтягнув її до вікна. — У мене є друг Тієн. Він тут проїздом, у справах. Ночує у пожежній вежі. Він мав сьогодні повернутися додому. Але затримається ще на кілька днів. Я подумав, може ми можемо влаштувати його в гуртожитку? Мені здалося, що йому трохи зле. А у вежі прохолодно.

— Нема питань. Нехай ночує у нашій із Валерією кімнаті.

Тереса була впевнена, що Лера проти не буде.

— У вашій? — Вілзорт здивовано дивився на Тересу. — Ти знаєш його таємницю? Що він…

—...дівчина, — посміхнулася вона. — Знаю. Я все одно сьогодні збиралася вночі попрацювати. Решту ночі і в кріслі подрімати можу. А Габі поступлюся своїм ліжком.

— Ти й ім'я знаєш? — продовжував дивуватися Вілзорт.

— Знаю. У нас із нею одна спільна пригода трапилася. Навіть дві. Не повіриш, вона й моїм кузеном встигла побувати. Якось іншим разом розповім. А що з нею? Застудилася?

— Ні. Думаю проста перевтома.

— Я про неї подбаю, — пообіцяла Тереса.

Габі їй сподобалася. Чудова дівчина. Стільки випробувань випало на долю бідолахи. Зрада коханого, втеча.

— Я знав, що ти допоможеш, — усміхнувся Вілзорт. — Тоді я йду за нею.

— Давай. І версія з кузеном може знову стати в нагоді. Щоб поки не відкривати таємницю Габі, представлятимемо її всім моїм двоюрідним братом.

Вілзорт пішов. А Тереса попрямувала до себе. Але знову до цілі їй дійти не дали. Відчинилися двері кімнати, де мешкала Бланка. Відмінниця, яка любила відриватися від колективу та гуляти сама по собі, раптом виявила несподіваний інтерес до Тереси.

— Є розмова, — кивнула вона світлою головою, запрошуючи зайти до кімнати.

Тереса увійшла й одразу звернула увагу, що Бланка одна. Її сусідка по кімнаті Моніка десь пропадала.

— Сідай, — кивнула Бланка не дуже привітно.

Привітність взагалі не її чеснота. Тереса навіть не пам'ятала, чи посміхалася відмінниця хоч колись. Вона завжди була не в найкращому настрої.

Тереса покрутила головою у пошуках, куди б сісти, але Бланка встигла махнути рукою:

— Можеш і не сідати — маю коротку розмову. Просто хочу попередити. Не питай, звідки знаю, все одно не відповім. На тобі пристріт.