Розділ 51. Шах і мат

Які-які там хрусткі конвертики з ростбіфами? Тереса різко згадала, що ще не снідала. Та в неї вчора і вечері нормальної не було. З чим там все це? З брусничним мусом? Уява послужливо намалювала велику тарілку, вистелену листям салату, а зверху рум'яні шматочки соковитого м'яса, огорнуті тонкими кукурудзяними коржиками. Брусничний мус Тереса уявити не могла, бо жодного разу його не їла, і як виглядає, не мала жодного уявлення. І що, ось це все Джозеф уміє сам готувати?

Її мучило люте бажання скуштувати все те, що намалювала її підсвідомість, як і те, з чим її уява не впоралася. Але вона мужньо боролася з цим бажанням. Було щось не зовсім правильне в тому, що проректор запрошує студентку на обід. Вона збиралася обуритися — навіть фразу відповідну підготувала, але вимовити не встигла.

— Будьте ласкаві завтра о шостій годині вечора бути в моєму особняку, — сказав він таким тоном, ніби питання вирішене. — Я пришлю за вами екіпаж.

Його безапеляційна заява обурила Тересу ще більше, і вона підготувала нову викривальну фразу, але вимовити її знову не встигла.

— Прихопіть із собою кошторис та інші документи, що стосуються відкриття нової кафедри, — по-діловому розпорядився Джозеф. — Візьміть їх у деканаті. Я збираюся попрацювати з паперами. Мені потрібна буде допомога асистентки.

Заготовлена ​​фраза так і залишилася не сказаною. А чому обурюватись, якщо її не на обід запрошують, а на роботу? Замість викривальних тирад, Тереса, як зразкова асистентка, видала:

— Добре.

Вона вийшла з кімнати і спіймала себе на приємній думці, що їй все ж таки доведеться скуштувати ростбіфи, мус та інші вишукані витвори кулінарного мистецтва Джозефа.

Коли повернулася до своєї кімнати, Тереса з жахом зрозуміла, що не встигає на першу пару. А якщо не поспішить, то запізниться ще й на другу. Це змусило її збиратися за прискореною програмою. За весь час навчання в академії вона ще не пропустила жодного заняття. У неї навіть запізнень ніколи не було. А тут мимоволі прогуляла лекцію. Та ще й яку! Лекцію, яку читає сам ректор.

На другу пару вона, на щастя, встигла. Але до кінця навчального дня Тересу мучили недобрі думки про двійку за поведінку, якою неодмінно нагороджуються всі прогульники. А за двійкою зазвичай слідує відпрацювання. І ректор не подивиться, що Тереса не просто так прогуляла, а на прохання кузена самого ж ректора, поливала його з чайника водою.

Навчальний день добігав кінця, жодних претензій Тересі ніхто не висловлював, і вона вже розслабилася, що якимось дивом усе обійшлося. Проте щойно баштовий дзвін пробив закінчення занять, її викликали в кабінет до ректора.

Вона крокувала коридором у заданому напрямку, подумки вибираючи тактику захисту. Адже її запитають про причину прогулу. Що відповісти? Розповісти ректору як на сповіді, що намагалася зняти пристріт з його двоюрідного брата? Але Джозеф просив не розповідати його таємницю нікому. Нікому, отже, нікому. Навіть родичу. І Тереса сама пообіцяла, що не зрадить його довіри навіть під страшними тортурами. Тому вирішила, що назве найпоширенішу причину прогулу першої пари — скаже, що проспала.

Вона заходила до кабінету, готова побачити розлюченого ректора, але побачила зовсім інше. Ні, ректор був на місці, тільки не сердитий, а цілком усміхнений. І окрім ректора у кабінеті перебував Гоцький. Ось кого Тереса не очікувала побачити. Він що тут робить?

Чорнобурий теж усміхався. Своєю лисячою посмішкою.

— Мила Тересо, — він підскочив до неї і поцілував руку. — А ми з дьєром Яном говорили про вас.

Він підвів її до крісла і галантно посадив. Сам теж сів у сусіднє. Чудово, а що відбувається? Тереса запитливо подивилася на ректора, і він почав охоче пояснювати.

— Не бачу причин відмовити у проханні вашого нареченого, Тересо…

Закінчити фразу він не встиг. У кабінет увійшов ще один Тоцький — Джозеф.

— Викликав? — спитав він у Яна.

— Так, — той жестом запросив кузена сісти. — Зачекай кілька хвилин. Закінчу з відвідувачами, — Ян кивнув у бік крісел.

Джозеф перевів погляд у вказаному напрямку. Тільки тепер він помітив Тересу та Гоцького. Його очі невдоволено блиснули.

Джозефи обмінялися один з одним привітаннями сумнівної теплоти, і Ян продовжив.

— Так ось, Тересо, не бачу причин відмовляти у проханні вашого нареченого. Відпускаю вас на тиждень у турне по південних курортах.

— Зачекай, — перебив Джозеф, підводячись з місця. — Як це відпускаєш? Хіба статут академії не наказує студентам відвідувати всі заняття без пропусків?

Ян розгублено потер підборіддя, спантеличений реплікою кузена. Проте переймався недовго. Потрібна думка швидко прийшла йому в голову.

— Тереса — дуже старанна студентка. Думаю, ми можемо зробити для неї виняток. У статуті академії прописано заохочувати старанних студентів. Нехай турне буде для неї заохоченням.

— А це ще треба перевірити, — не здавався Джозеф. — Давай заглянемо у відомість успішності Тереси. Чи така вона старанна?

Ян глянув на кузена з легким подивом.

— Я щойно продивився її відомість, — він узяв в руки папери. — Ось. Одні п'ятірки.

Джозеф підійшов до столу і аркуш за аркушем почав скрупульозно продивлятися записи, час від часу кидаючи невдоволений погляд на Тересу, ніби докоряючи за чудові оцінки. Його брови все дужче й дужче наповзали на перенісся, але раптом погляд просвітлів і став радісно-зловтішним.

— Ну ось що я й казав. Четвірка, — він тицьнув пальцем в одну з колонок. — Ще й із мінусом! Ай-яй-яй! — його голос був наповнений праведним педагогічним докором.

— Де? — Ян простежив за рухом пальця Джозефа. — А, з фізичної культури, — відмахнувся він.

Тереса справді не ладнала з фізкультурою. Точніше, не з самою фізкультурою, а з викладачкою фізкультури. Чомусь та її не злюбила.

— У світлі щойно відкритих обставин, вважаю, що студентку відпускати не можна, — авторитетно заявив Джозеф. — У неї й так не високі оцінки з однієї з найважливіших дисциплін, а, пропустивши заняття, вона ще більше відстане.