Розділ 44. Не ворог і не друг

Ранок Джозефа розпочався з візиту до Стець-Йемського. Той мав провести черговий сеанс зняття пристріту. Хотілося вірити, що цей вже буде останнім. Якщо після завершення Остен скаже, що не бачить більше прокляття на Джозефі, можна буде зітхнути з полегшенням і спокійно провести робочий день — без побоювань, що пристріт проявить себе якоюсь капостю, яка призведе до звільнення. Але Джозефу важко було уявити, що він може зробити настільки обурливого, що Ян вважатиме за краще витурити його з посади проректора.

Стець-Йемський, як завжди, зустрів привітно і повів у прибудову. Посадивши гостя на кушетку і примостившись поруч, велів відзвітувати.

— За вчорашній день я відвідав усіх підозрюваних, тобто всіх, хто разом зі мною претендував на посаду проректора, і... ось, — Джозеф вийняв з кишені невеликий футляр і простягнув Остену, — зібрав необхідний матеріал.

Той відкрив футляр, і його очі спалахнули професійною цікавістю.

— Чудово, — хмикнув він, розглядаючи вміст — чотири волосини різної довжини та різного кольору.

Зібрати матеріал виявилося простіше, ніж Джозеф думав. З Валідовським та О'Хаятом у нього відбулася відверта розмова. Він прямо розповів, що хтось мститься за те, що посада дісталася йому. Вони обидва запевнили, що це не їхніх рук справа, і добровільно дали по волосині зі своєї шевелюри, щоб Джозеф міг переконатися, що не вони замовники пристріту. А під час зустрічі з Гоцьким і пояснювати нічого не довелося. Джозеф помітив волосину, що впала з його голови і прилипла до тканини камзола зі сторони спини, і непомітно зняв її.

— А що в цій компанії робить жіноча волосина? — поцікавився Остен, коли перебрався за стіл і почав уважно розглядати вміст футляра за допомогою лупи.

— Отже, жіноча. Я так і думав.

Четверта волосина, яку Джозеф поклав у футляр, мала особливе походження. Він знайшов її на сидінні автомобіля. Світла, довга — підозріла. Її там не мало бути. Мобіль — казенний. Джозефу його виділила академія. З того моменту, як він став його власником, він жодного разу не катав на ньому блондинок. Та навіть просто жінок. Звідки ж тоді ця волосина взялася? Джозеф не сумнівався, що її раніше не було — салон ретельно вичистили перед тим, як передавати мобіль новому власнику.

— Дуже цікавий екземпляр, — продовжував дослідження Стець-Йемський.

У хід пішли різної густини рідини і кольорові свічки. Остен провозився досить довго.

— Ось що я тобі скажу, — нарешті видав він. — Три чоловічі волосини — чисті. Ніхто з тих, на чиїй голові вони красувалися, не має жодного відношення до твого пристріту.

Яке полегшення. Не хотілося, щоб хтось із колег виявився підступним недоброзичливцем.

— А жіноча?

— А жіноча… Шила в панчосі не приховаєш, як казав Антоніо Антонетті.

— Тобто це вона, блондинка, все підлаштувала?

Хто б це міг бути? Останнім часом Джозеф мало спілкувався зі світловолосими дамами.

— Замовниця чи виконавиця? — хотілося йому конкретики.

— Ні те ні інше. Любив мій учитель у таких випадках казати: не овоч, не фрукт, не ворог і не друг.

— Але як вона замішана в справі цього пристріту?

— Точно не знаю. Дістань ще одну волосину. Вивчимо питання в динаміці і з'ясуємо її роль у цій справі.

Хотілося б Джозефу знати, де цю «не-овочиху» з її волоссям шукати.

— Спробую, — тим не менш все таки виявив оптимізм він.

— От і чудово, — потер руки Остен. — Скажу тобі, мій друже, відверто — твій випадок викликає у мене глибокий професійний інтерес.

Він зрізав зі стелі пучок сушеної трави і підійшов до Джозефа.

— Що ж, почнемо сеанс.

Підпалена трава дала знайомий гіркуватий димок. Джозеф звично вдихнув його. В голові запаморочилося. Цікаво, чи буде у нього знову якесь видіння? Минулого разу димок навіяв йому Тересу у вечірній сукні з асиметричним вирізом. А потім Джозеф побачив її наживо майже в такій самій. Тепер йому знову привидиться це дівчисько? Хоча чим Джозеф незадоволений? Сьогодні ж останній сеанс…

Його асистентка стоїть біля стелажа з книгами. Сувора та зосереджена. Йому не подобається, що її красиве волосся стягнуте в тугий пучок. Хочеться справедливості — свободу шовковим пасмам!

Вона уважно вивчає корінці товстих томів. Дістає то одну книгу, то іншу. Гортає і відправляє на місце. Все не те? Що вона шукає?

Закінчивши з нижніми полицями, дівчисько намічає нову ціль — верхні. Вона піднімає руки, тягнеться. Низ академічної блузи вислизає з-під пояса спідниці, оголюючи тонку талію. Вузька смужка смаглявої шкіри контрастом з білою тканиною розбурхує фантазію. Вона встає навшпиньки, як балерина, але це не допомагає. Що, геть дрібна, не можеш дістати?

У кутку стоїть драбина. Але Джозеф має намір допомогти своїй настирливій балерині особисто. Він повільно підходить до неї ззаду. Його долоні охоплюють її саме там, де вивільнені краї блузи дають доступ до оголеної шкіри. Мета благородна — підняти дівчину, щоб змогла дістати фоліант з верхньої полиці. Але благородство відступає, щойно ніс уловлює аромат її волосся, а долоні мимоволі ковзають по її пружному спокусливому стану вище... ще вище... Книгами можна зайнятися потім. Чи не так, Джозефе? А зараз краще зайнятися її волоссям. Він знімає резинку, випускаючи його на волю. Торкається пасм губами. Наступна ціль —  мочка вуха та шия…

Прокляття! В голову вдаряє раптова хвороблива думка — вона чужа наречена. Він відсувається, безмовно чортихаючись, і думки миттєво прояснюються. Всередині визріває невдоволення. Рано ще його асистентці думати про наречених. Нехай спочатку допоможе Джозефу з організацією кафедри, нехай спершу закінчить академію. Які в її молодому віці наречені? І вже тим паче Гоцький. Він їй зовсім не підходить. Його гарненькій розумній асистентці потрібен такий чоловік, як, наприклад…

— Усе. Сеанс закінчено, — звідкись здалеку пролунали слова Остена.