Розділ 37. Слова мудрого вчителя

Сьогоднішню ніч можна було сміливо назвати однією з найнепередбачуваніших у житті Джозефа. Сталося дуже багато всього неймовірного. І завершилося вже зовсім неможливим.

По-перше, Тересі дійсно вдалося за допомогою кота привести допомогу, хоча Джозеф вважав ймовірність цієї події рівною нулю. Як у неї це вийшло? Він змирився з тим, що дівчисько розумне, змирився з тим, що привабливе. А тепер, що, доведеться визнати, що його дрібна скалка ще й сильний маг? Джозеф несподівано відчув по відношенню до Тереси почуття, яке йому абсолютно не сподобалося, бо підозріло нагадувало захоплення її здібностями.

І це були далеко не всі сюрпризи. Ще однією несподіванкою стало те, що допомога прибула неординарна. Хто б міг подумати, що подрузі Тереси під силу зрушити стіну? Але це виявилося не останнім здивуванням. Разом із Валерією допомагати в’язням вежі прибув Ян. А він як тут опинився? Джозеф, звичайно, швидко склав два плюс два, і в нього вийшло чотири — у тому сенсі, що Ян готувався сьогодні вночі до побачення зі своєю таємною нареченою і ось, мабуть, це відчайдушне дівчисько з магією Ольшанських і є його таємним коханням. Ну що сказати? Джозеф і так співчував братові, що той захопився студенткою. А зараз співчував утричі сильніше. Тому що до нього доходили чутки про вибуховий темперамент представників родини Ольшанських.

Щоправда, сам Ян нещасним не виглядав, а навіть, навпаки, світився від гордості — мабуть, залишився вражений тим, як його наречена знесла стіну.

Подруги радісно обіймалися. І Джозефу теж захотілося потиснути братові руку за те, що так швидко примчав на допомогу. Тільки спочатку не завадило б одягнутися. Джозеф швидко надягнув сорочку та верхній одяг і підійшов до Яна.

— Потім усе поясню, — кинув він братові під час рукостискання.

Напевно, у того безліч запитань, але Джозефу хотілося відкласти розмову до більш слушного спокійного моменту.

Не зволікаючи ні хвилини, вся компанія пішла визволяти ще одну пару бранців — Ентоні та Тієна. Наречена Яна цього разу обійшлася тим, що ефектно знесла двері.

Джозеф переживав, що друга пара жертв експерименту шаленого вченого постраждала більше, ніж самі Джозеф і Тереса. Вони, звичайно, обидва чоловіки, але холод — річ досить неприємна. Проте Ентоні і Тієн, що вискочили з полону, замерзлими не виглядали. Навпаки, на щоках обох горів рум'янець. Мабуть, щоб не переохолодитись, вони активно рухалися.

— Як ви? — спитав Джозеф більше для проформи. Адже бачив, що з ними все гаразд.

Брати обмінялися кількома фразами.

— Знаю, що вам є, що розповісти, — усміхнувся Ян, — але мені треба відвезти дівчат у гуртожиток. Я на мобілі, — пояснив він. — Пізніше поспілкуємося.

Разом із дівчатами бути підкинутим до гуртожитку попросився і Тієн. Ян заперечувати не став. А Джозеф та Ентоні вирушили додому на мобілі Ентоні.

Усю дорогу до професорського котеджного містечка брати говорили про нещодавній інцидент. Джозеф розпитував Ентоні і відповідав на його запитання, але при цьому його думки були зайняті іншим — він передчував зустріч зі Стець-Йемським. Хотілося якомога швидше позбутися пристріту і дізнатися імена винуватців.

Джозеф планував заявитися до Остена одразу по приїзді. Адже проклятійник сам сказав: щойно пристріт визріє, не гаючи ні хвилини, одразу ж прийти до нього на прийом. А те, що ще навіть не розвиднілося, — не змінювало суті справи. Остен — холостяк, і несподівана поява непроханого гостя посеред ночі не потурбує його неіснуючу дружину та маленьких дітей. А сам проклятійник одну безсонну ніч переживе.

За цими думками Джозеф не помітив, як мобіль домчав його до професорського містечка.

Вже за кілька хвилин він наполегливо смикав дверний дзвіночок котеджу Стець-Йемського.

— Визрів! — коротко пояснив він причину свого візиту, коли сонний Остен у піжамі та нічному ковпаку відчинив йому двері.

— Я відчував, що це має скоро статися, але не думав, що мова про кілька годин, — впускаючи гостя всередину, здивовано промовив господар.

— Дотримувався твоєї поради — тримався ближче до подразника.

— Вночі? — знову здивувався Остен. І одразу ж похвалив: — А це мудро. Як казав мій учитель Антоніо Антонетті, не відкладай на ранок те, що треба зробити вночі. Ходімо, — він кивнув, запрошуючи слідувати за ним.

Як і минулого разу, Остен привів гостя у прибудову і посадив на кушетку.

— Розповідай, — сказав він, а сам поліз у шафу і дістав якісь склянки.

— Ти мав рацію, — одразу почав з головного Джозеф. — Пристріт стосується справ амурних. Схоже на вінець любовної нестримності.

— Непереборно тягне до дівчат? — уточнив Остен, змішуючи в посудині кілька рідин.

— Не зовсім.

Джозеф поки що до кінця не зрозумів, як пристріт діє на його організм. Крім того видіння, в якому він дозволив собі вільності по відношенню до Тереси, інших проявів поки що не було.

— А як ти зрозумів, що пристріт визрів? — спантеличив новим запитанням Ємський.

— Мітка почала страшенно боліти, і я знепритомнів.

Остен задоволено кивнув:

— Чудово. Отже, справді визріла.

— Я навіть здогадуюсь, чиїх це рук справа, — продовжив Джозеф. — Мені згадався один епізод. Якийсь час тому молода вдова почала виявляти до мене підвищений інтерес. Я не відразу зрозумів її натяки... Сам знаєш, як це буває... Загалом, я їй відмовив... Намагався бути коректним, щоб не образити. Послався на те, що подібні стосунки мені не цікаві в принципі, а не саме з нею. Але, мабуть, вона все ж таки затаїла образу...

— Хм… — Остен розглядав на просвіт посудину з каламутною субстанцією. — Гірше ображеної жінки, лише дві ображені жінки.

— Так казав твій учитель Антоніо Антонетті? — продовжив Джозеф за Остена.

— Та ні, — відмахнувся Ємський. — Це у нас, у проклятійників, так кажуть. Профдеформація.

Він підійшов до Джозефа і висмикнув у нього волосину.

— Зараз дізнаємося, — пообіцяв Остен, занурюючи здобич в посудину.