Розділ 33. План спасіння

— Неодмінно побуваю на прем'єрі, — запевнила Джозефа Тереса.

Його стан продовжував її бентежити. Він, хоч і прийшов до тями, але поводився вкрай підозріло. Репліка зі спектаклю йому безперечно вдалася. Заслуговувала на овації. Прозвучало драматично патетично і з почуттям, ось тільки місце та час для декламування реплік було, м'яко кажучи, невідповідним — пізно вночі у заблокованій підземній лабораторії. Треба було щось терміново робити, доки його не потягнуло продемонструвати Тересі свої таланти в якихось інших видах мистецтв, наприклад, співах чи танцях. Може, видовище вийшло б вражаюче, але він остаточно перегріється. А Тересі проректор ще потрібен був живий.

Загалом вона вже встигла придумати план порятунку. Тільки для його реалізації їй, як і раніше, був потрібен кіт. І вона негайно кинулася його здобувати. Встала на багатостраждальний стілець і прочинила дверцята шафи, в якій ховався Арчібальд.

— Куди ви? — невдоволено пробурчав Джозеф, але, що цікаво, лізти на стілець до Тереси не став. І це добре. А то свіжі ще були спогади, як вони тулилися тут удвох.

Осторонь він, щоправда, не залишився. Підвівся, став поруч і підняв руки вгору, щоб підстрахувати. Страхував, не торкаючись. Що знову ж таки добре. А то свіжі ще були спогади про його долоні на її талії. Так жодних котів не зловиш.

— Я за Арчібальдом, — пояснила Тереса. — Треба ж вибиратися звідси, та й тих, хто залишився в холодній частині лабораторії, визволяти. Мій хороший, ходи до мене, — проворкувала вона в щілину прочинених дверей шафи.

Кіт спроб втекти не робив, але й до Тереси не наближався. Сидів із незалежною фізіономією на верхній полиці.

— Дьєре Арчібальде, ви мені потрібні, — найсерйознішим тоном вимовила Тереса. — Будьте ласкаві вилазити.

Подіяло. Кіт зістрибнув з верхньої полиці шафи прямо до неї в руки.

— Ну ось, зовсім інша справа, — похвалила вона його, спускаючись зі стільця.

Джозеф глянув на кота вбивчим поглядом. У цьому погляді крилося ціле послання: "Зрадник! Де твоя чоловіча солідарність? Треба було цілу годину гасати від мене по всій лабораторії, щоб ось так запросто, по одному її поклику, впасти їй в руки?!". Арчібальд нявкнув у відповідь щось не дуже ввічливе.

— І навіщо він вам? — поцікавився Джозеф зі скепсисом.

Скепсис — це ще півбіди. З моменту, як він прийшов до тями, в його погляді з'явилося щось нове, зовсім незрозуміле, особливо, коли цей погляд упирався в Тересу.

— Я певна, що кіт знає вихід з лабораторії. Якось же він сюди потрапив? Може, через вентиляційний канал чи якийсь інший лаз.

Поки Тереса розповідала Джозефу свій план, постійно чухала Арчібальда за вухом — готувала його до ментального контакту. Той велично дозволяв їй ці пестощі — і це був добрий знак.

— Може, він знає хід, але ми через вентиляційну трубу навряд чи проліземо, — видав Джозеф чергову порцію скепсису.

Його широченні, як і раніше, оголені плечі виступали незаперечним доказом слів, що щойно прозвучали.

— Ми й не поліземо. Нехай Арчібальд вибереться назовні один. Думаю, зможу налаштувати його виконати одне моє доручення.

Тереса зняла з голови шпильку, якою було скріплене волосся. Воно розсипалося по плечах — тепер заважатиме. Але це така дрібниця, порівняно із грандіозним багатоходовим планом, який вона збиралася реалізувати. Джозеф подивився на її вивільнені локони так, ніби бачить у них щось злочинне. Погляд спалахнув. Ні, з його поглядом точно щось сталося після того, як він оговтався.

— Ця шпилька — подарунок подруги Валерії, — почала вона пояснювати Джозефу. — Збираюся причепити цю річ Арчібальду на спину. У нього шерсть густа і довга — має добре триматися. Я зроблю йому ментальне навіювання, щоб шукав Валерію. Шпилька зберігає її ментальний слід. Повинно спрацювати.

— Ваших здібностей вистачить, щоб навіяти коту таке складне завдання? — недовірливо перепитав Джозеф.

— Гадаю, що вистачить, — з упевненістю справжнього зооменталіста вимовила Тереса.

Менталісти завжди зверхньо ставляться до зооменталістів, вважаючи себе на голову вищими. Але ж який сьогодні чудовий день, щоб довести протилежне.

Поки, можливо, дехто тут не дуже вірив в успіх операції, проте помітно було його пожвавлення.

— Думаю, треба за допомогою вашої шпильки прикріпити до кота записку, — видав Джозеф, як геніальний здогад.

Певна річ, Тереса це й мала на увазі.

— У записці дамо вашій подрузі інструкції, що робити. Інакше вона може розгубитися. Напишемо, до кого звернутися.

А ось це абсолютно необов'язково. Валерія не схильна губитися. Тереса була впевнена, що подруга швидко зрозуміє, що робити. Але сперечатися з Джозефом, звичайно, не стала. Нехай пише, що вважає за потрібне.

Він уже нишпорив по лабораторії в пошуках паперу та письмового приладдя. А Тереса вирішила не гаяти часу і зайнялася котом.

— Дьєре Арчібальде, будь ласка, зверніть усю свою увагу на мене.

Перш ніж налагодити з вусатим ментальний зв'язок, Тереса встигла помітити бічним зором, з якою цікавістю поглядає на неї проректор. Ну і добре. Нехай витріщається. Тереса вміла відключатися від навколишнього середовища та зовнішніх подразників, коли працювала з тваринами.

Вона зазирнула в зелені котячі очі глибоким ментальним поглядом. Перше враження було приємним — Арчібальд виявився цілком пристойним поступливим котом. Взагалі, у кішок, на відміну від собак, завжди дуже багато різних образів у голові. Часто таких, що не мають жодного відношення до справи. Якщо ти не зооменталіст, то навіть не уявляєш, про що тільки не думають коти. Ось у цього — руда кішечка, миска з ситною юшкою, знову кішечка, тільки вже смугаста, ще одна чорненька, потім великий шмат ковбаси, а потім ні сіло ні впало в'язальні спиці.

Але сьогодні завданням Тереси було не читання образів, а навіювання дій. Це нелегко, потребує величезних зусиль. Недаремно Джозеф сумнівався, що вдасться. Але у Тереси вийшло. Їй уже доводилося робити подібне, хай і за інших обставин. Коли вона відпустила погляд Арчибальда, мала повну впевненість, що він зробить усе, що вона йому навіяла.