Розділ 28. Причин для тривоги немає

Джозеф дочекався, поки все навкруги перестане трястись, і почав оцінювати масштаб проблем. Перше, що він побачив, — Тересу, яка сидить на підлозі. Чому дівчисько сьогодні весь час падає? Хоча хіба ж це її провина? Тут цілий землетрус —  важко було не впасти. Він поквапився допомогти їй підвестися, але вона встигла зробити це сама.

— Забилися?

— Цього разу, здається, так, — трохи кульгаючи, Тереса підійшла до високого лабораторного стільця і ​​сіла.

Потираючи коліно, вона почала здивовано озиратися на всі боки. Зелені очі розгублено дивилися на стіну, якої кілька секунд тому ще не було.

— Ілюзія?

Якби ж то. Джозеф уже встиг зрозуміти, що хоч це і нематеріальна перегородка, але не ілюзія. Дуже схоже на просторове ущільнення, викликане спотворенням магічного фону. Але лякати дівчисько він не хотів. З неї сьогодні й так досить випробувань.

Джозеф підійшов до стіни і приклав руку до гладкої майже чорної поверхні. Відчуття таке, наче на долоню дме сильний вітер.

— Звичайне ущільнення простору, — безтурботно сказав він, ніби щодня там і тут стикається з подібним.

Дівчина зіскочила зі стільця і ​​на одній нозі пристрибала до Джозефа, щоб теж дослідити стіну на дотик. Допитлива непосида. І чого їй не сидиться? Мабуть хоче ще раз впасти і розбити друге коліно?

— Це наслідки небезпечних експериментів, які проводив тут професор Ітон? — маленькі долоні почали з цікавістю вивчати стіну.

— Так, схоже, один з експериментів був підготовлений, але так і не проведений. Чекав свого часу довгі роки. А кіт його випадково запустив.

Джозеф перевів погляд на хвостатого, який навіть не намагався зробити винуватий вигляд. Сидів собі на шафі на безпечній відстані, і з незалежною вусатою мордою спостерігав за тим, що відбувається.

Тереса продовжувала ретельно досліджувати стіну — навіть вухом до неї притулилася. Що вона збиралася почути?

— Просторові ущільнення не пропускають звуки, — пояснив Джозеф.

Вона розчаровано відсторонилася і зайцем пострибала вздовж стіни. Куди? Ну точно шию зверне.

— Тересо, поверніться на стілець. Чого ви скачете?

Нормальні дівчата в такій ситуації почувалися б пригнічено, панікували б або впадали в ступор. Але тільки не цей настирливий заєць. В такт її стрибкам у Джозефа око почало смикатися. Природжений подразник. У її присутності мітка визріває, напевно, втричі швидше. Такими темпами пристріт прямо тут і прорветься. Джозеф про всяк випадок навіть прислухався до себе. Чи нічого у ньому не змінилося?

— Дьєре Джозефе, нам не пощастило, — Тереса вже доскакала до того місця, де просторове ущільнення впиралося в одвірок. — Вхідні двері майже повністю залишилися відрізаними від нас.

Джозеф це зрозумів.

— Зате в тій частині лабораторії, де опинилися ваш кузен і дьєр Ентоні, більша частина дверей вільна. Вони легко зможуть вибратися назовні, — запевнив Джозеф.

Сам він, щоправда, не був упевнений у цьому на сто відсотків. Двері після такого просторового спотворення могло заклинити. Однак Джозеф не хотів наганяти на Тересу страх.

— Не турбуйтеся. Щойно вони виберуться, одразу зв'яжуться з професором ТьШанським, і він нас визволить.

ТьШанський — найкращий у князівстві фахівець з магічного фону та просторових спотворень. Йому це буде під силу.

— А я й не турбуюсь, — незворушно видала дівчина, знову стрибаючи у бік Джозефа. — Нічого поганого не станеться. Ні зі мною, ні з вами. Я це точно знаю.

Підозріло самовпевнене твердження. Джозефу навіть стало цікаво, звідки така впевненість.

— Чому ви так думаєте?

Вона вже дострибала до нього досить близько. Їй довелося відкинути свою розумну голову, щоб подивитися на Джозефа.

— З вами нічого не станеться, бо… — у зелених очах світилося щось неможливо іронічне, — бо ви повинні будете… — лукава усмішка на обличчі залишилася, але очі дівчина сховала.

Зніяковіла? Дивовижно. Вона дуже рідко бентежиться. Цікавість Джозефа розпалилася вкрай.

— …неважливо. А я мушу все це побачити, тому і зі мною нічого не повинно статися. Як бачите, дьєре Джозефе, приводів для тривоги немає, — оптимістично закінчила вона недоступну для розуміння розповідь і знову кудись пострибала.

От шибениця! У Джозефа від неї в очах рябило.

Один зі стрибків цього разу вийшов не дуже вдалим, і їй довелося спертися на хвору ногу. Дівча не подало вигляду, але Джозеф помітив, що забите коліно далося взнаки.

— Тересо, сядьте, — увірвався його терпець.

І щоб не дати настирному зайцю знову кудись поскакати, він підхопив її за талію і посадив на високий лабораторний стілець.

Вона виявилася такою легкою, його дрібна скалка. Але не тендітною, не як скляна ваза. Хоча худенькі невисокі дівчата мають бути саме такими — ефемерними. Але нестерпне дівчисько, ніби спеціально, щоб його подражнити виявилося живим і жіночним. Його руки відчули це крізь шари одягу. Дідько! Довелося їх швидко прибрати.

— Давайте подивимося на ваше коліно. Може, варто його чимось перев’язати?

— Я теж про це подумала, — вона трохи підняла поділ важкої картатої академічної спідниці. Високі гетри, що щільно охоплювали стрункі ікри, закінчувалися рівно над коліном.

Жарко. Джозеф раптом зрозумів, що йому давно спекотно, але чомусь помітив це лише зараз.

Він зняв шийну хустку і простягнув її Тересі — цілком підходящий перев'язувальний засіб.

— Спасибі. Я вчилася на курсах надання першої медичної допомоги, — вона почала спритно обмотувати коліно.

Хто б сумнівався, що його розумна помічниця вміє все.

Кіт зіскочив з шафи і застрибнув на лабораторний стіл, мабуть, щоб бути ближче до місця основних подій. Сів, розправив вуса і втупився зеленими очима в коліно Тереси. Джозеф, навпаки, намагався не дивитися на коліно.

Жарко. Він почав розстібати ґудзики на камзолі. Хотілося його зняти. Повітря справді було надто теплим. Тереса супроводжувала його дії настороженим поглядом. Причому з кожним ґудзиком погляд ставав все більш і більш настороженим.