Розділ 24. Миттєво та невідворотно

Коли Тереса та Луказ вийшли з вежі, вже помітно стемніло. Настрій у обох був войовничий.

— Це перегони на виживання. Тобі так не здалося? — поставив він риторичне запитання.

— Здалося, — виявила вона солідарність. — Він братиме нас змором.

Задати есе на тридцять аркушів? До завтрашнього ранку?! Та він тиран!

— Ти чула, які порядки він встановив у своїй столичній лабораторії? — Луказ зробив страшні очі. — Там у нього всі по струнці ходять.

Звичайно Тереса вже чула про це. Моніка всім повні вуха продзижчала.

— Слухай, я маю пропозицію, — руда фізіономія стала хитрющою. — Навіщо нам обом страждати? Все одно я вийду переможцем. А отже, і весь тягар випробувального терміну повинен пройти один. А ти можеш спокійно повернутись до мирного життя. Жодних есе, жодних ранніх підйомів. Виспишся завтра спокійно.

Ти ба який конопатий змій-спокусник.

— Луказе, — Тереса обдарувала його принизливою посмішкою, — я схожа на людину, яка готова капітулювати? Давай начистоту, поки що лідирую я. Причому з величезним відривом.

По-хорошому, Джозеф повинен був за результатами другого туру віддати місце помічника Тересі без жодного випробувального терміну. І вона лише тому не стала обурюватись і вимагати справедливості, що, відверто кажучи, перемогу їй принесло везіння. Вона мала величезну перевагу через те, що стала мимовільним свідком перевдягання Джозефа. А Луказ, треба віддати йому належне, чудово продемонстрував, що вміє користуватися своїм даром. А якщо так, Тереса не оскаржуватиме рішення Джозефа. Але хоч би як вона симпатизувала рудому нахабі, перемогу віддавати йому не збиралася.

— А ти чула, що він своїх лаборантів часто-густо в Клодезі посилає? — зайшов Луказ з іншого боку. — Мабуть, і нас, асистентів, туди посилатиме.

Залякує? Клодезі — шахтарське селище з лихою славою. У шахтах добувають магічні кристали, які де тільки не використовуються. Певна річ, вони й у ментальній лабораторії потрібні. От тільки містечко це вважається згубним. Люди там непрості, не всіх шанують. Але Тереса не з чуток знала, що здебільшого все це чутки, що не мають під собою правдивого підґрунтя.

— Давненько не була в Клодезі. Оце буде удача, якщо відправлять, — безсоромно подражнила вона Луказа. — Якраз дядечка провідаю.

— У тебе там дядько живе? — розгубився він.

— Угу.

Ще одна відбита атака змусила рудого зазнайку серйозно замислитися. Він посилено морщив лоб у спробі винайти новий прийом. Але вигадати нічого не встиг. Проте розслабитися Тересі не вдалося — несподівано з вежі пролунав пронизливий жіночий крик.

— А-а-а-а-а-а-а!

Тереса з Луказом перезирнулись і не змовляючись помчали до вежі. На щастя, до неї було рукою подати — вони не встигли відійти далеко, бо не стільки йшли, скільки розмовляли.

— Що це? — спитала Тереса.

Вона щосили міркувала, що могло статися. Хто кричить? Чому? Джозеф уже пішов із вежі чи ще там?

— А ти не здогадалася? — Луказ не виглядав спантеличеним. — Це нове випробування, кнопко, — другий тур ще не завершено. І цього разу я буду першим, — він переможно задер носа і припустив швидше.

Тереса не знала, що й думати. Їй здалося, що там, у вежі, з кимось щось трапилося і цей хтось дійсно потребує допомоги. Але у словах Луказа було розумне зерно. Від Джозефа чого завгодно можна чекати. Тереса вже мала звикнути до його непередбачуваності та підступності. Якщо він придумав розіграти перед ними спектакль, перевтілився старцем, то хто гарантує, що в його планах на сьогодні не було ще однієї вистави?

Тереса мчала за Луказом з усіх ніг. Але в забігах він, певна річ, мав величезну перевагу. Рудий зазнайка заскочив у вежу першим. Вона відстала на кілька секунд. Коли опинилася всередині, Луказа вже й сліду не було. Мабуть, помчав до одного з коридорів.

Ну і куди бігти Тересі? Вона й гадки не мала. Канделябр зі свічками, який стояв на полиці, ледь освітлював круглий хол. Інтуїція підказала прислухатися до звуків та відчуттів. Може це допоможе зрозуміти, як діяти?

Кілька секунд тиші, а потім їй здалося, що вона знову чує жіночий голос. Це був здавлений, ледь помітний звук, але Тереса вловила в ньому щось знайоме.

Вона взяла в руки канделябр і рішуче рушила до одного з коридорів — склалося враження, що звук чути звідти.

Заблукати Тереса не боялася — у вежі не мало бути складної системи ходів. Перший поверх колись був житловим, але наскільки Тереса знала, тут лише кілька кімнат, у тому числі вітальня з каміном, де переодягався Джозеф.

Саме в цю кімнату привів її коридор. Тереса озиралася на всі боки, крутила головою. Тут канделябр був не потрібен. Вогонь в каміні ще не згас. Його полум'я було достатньо, щоб роздивитися деякі деталі. Старовинні меблі здавались незайманими часом. Софа, крісла, шафи, ширма, за якою Джозеф зник, коли Тереса безсоромно спостерігала за ним через вікно.

Перед очима ясно постала картина, як він стояв тут у тьмяному світлі полум'я каміна. Таємничий, мужній, чарівний, гарний, як давній бог. Хто ж знав, що це він каверзу з перевдяганням готує? Ух, підступний.

Хай йому грець, про що Тереса думає? З такими думками вона провалить нове випробування. Хоча досі не було впевненості, що це справді продовження другого туру.

Вона прислухалася. Їй знову вчувалися здавлені звуки. Звідки вони долинають? З шафи?

Тереса підійшла і різко відчинила дверцята. Подумалося, що зараз звідти вистрибне Джозеф. Цікаво, у якому образі? Старець із бородою? Жінка у капелюшку? Вона навіть уявила собі цю картину і навіть відскочила про всяк випадок. Але ніхто не вискочив. Шафа була порожня.

Тереса почала вивчати вміст. Які раніше робили шафи! Величезні — туди легко помістився б гардероб усієї Тересиної групи. А матеріал який — червоне лаковане дерево. Хоча… не таке вже й ідеально лаковане. Вона раптом помітила на внутрішній стіні шафи глибокі подряпини. І не просто подряпини... Та це ж руни! Магічні стародавні символи. Захотілося роздивитись їх краще. Тереса зайшла до шафи і торкнулася рукою гравіювання. Тієї ж миті пролунало легке клацання, і раптом підлога під ногами зникла. Повністю! Миттєво! Невідворотно! Внизу чорна пустка…