Розділ 23. Раніше треба було

Джозеф дивився на двох своїх новоспечених помічників і думав: як же його спіткала така доля? З Луказом все зрозуміло. Його Джозеф планував взяти на кафедру, але як туди пробралася Тереса? Після того, як вона виконала завдання, яке він, до речі, ретельно розробляв, йому нічого не залишалося, як визнати, що вона заслуговує на місце асистента. Причепитися не було до чого. Але він відчував, що дівчисько схитрувало. Вона стверджувала, що прочитала ментально всі його плани? Але ж цього бути не може. Він ставив блок і на свідомість, і на підсвідомість. Імовірніше вона просто здогадалася — розкусила його гру. Дрібна спостережлива проноза.

І що тепер? Готовий ти, Джозефе, бачити цю в'їдливу курносу скалку щодня на кафедрі? Готовий терпіти погляд зелених очей, настирливість якого втричі посилюється товстими лінзами? Ні, добровільно перетворювати своє життя на пекло Джозеф не мав наміру. Тому він і вигадав випробувальний термін.

— Виконувати обов'язки асистента почнете із завтрашнього дня, — оголосив він Луказу та Тересі. — Чекаю вас о шостій ранку в своєму кабінеті.

Джозеф думав, що після цієї фрази пролунає ремствування. Адже завтра вихідний. Напевно, у них були грандіозні плани, та й бажання виспатися ніхто не скасовував. Це ж тортури для студента — встати до світанку у вільний від занять день. Саме на це і був розрахунок. Завтра розпочнеться випробування на витривалість. Джозеф був певен, що Луказ витримає, але не Тереса. Вона просто зараз почне обурюватися. Якою це буде чудова нагода попросити її на вихід з кафедри, якщо вже її щось не влаштовує.

Джозеф приготувався почути тираду, але дівчисько знущально промовчало. Вираз її гарненького обличчя був таким задоволеним, ніби вона тільки й мріє у вихідний день підскочити зрання і мчати в академію. Нічого, це поки що. У планах Джозефа було так завантажити її роботою, щоб вона сама втекла з місця асистента. Вже він подбає, щоб у неї не залишалося жодної секунди вільного часу. Джозеф умів бути прискіпливим. Недарма ж працівники столичної лабораторії поза очі називали його тираном.

— Можете бути вільними. Але до завтрашнього ранку чекаю від вас есе про роль менталістики у навчальному процесі та пропозиції щодо статуту нашої новоствореної кафедри.

Здається, Джозефу все-таки вдалося домогтися, щоб обличчя його помічників стали трохи похмурими.

— Обсяг — не менше тридцяти рукописних аркушів, — додав він для посилення ефекту. — Ідіть.

Джозеф повертався додому задоволений, що його план зробити життя своєї новоспеченої асистентки нестерпним, почав успішно втілюватися в життя. Вечір копіткої роботи та безсонна ніч їй гарантовані. А ось у нього в планах було, навпаки, провести вечір у неробстві. Повечеряти, відпочити, почитати. Хоча ні, насамперед потрібно прийняти ванну. Решта потім. Мітка турбувала все більше і більше, тож Джозеф сподівався, що тепла вода вгамує біль.

Проте водні процедури не допомогли. Мітка виглядала сильно запаленою, як до занурення у воду, так і після. По-хорошому треба було б показатися лікарю. Але Джозефу не хотілося, щоб хтось чужий побачив, що з ним відбувається. Хоча… чому чужий? За кілька десятків метрів звідси знаходиться особняк кузена Яна, який має сильну цілющу магію. Він міг би щось порадити. Правду кажучи, Джозеф уже давно думав про те, щоб звернутися до брата як до лікаря. Не поспішав цього робити лише тому, що сподівався — ось-ось почнеться покращення і стороння допомога не знадобиться. Проте сьогодні стало очевидно, що тягнути далі не можна.

Недовго думаючи, Джозеф одягнувся, вийшов із дому і попрямував до Яна. Час для візиту ще був прийнятний.

— Не зайнятий? Мені потрібна твоя допомога. — Джозеф одразу перейшов до справи, коли переступив поріг.

— На пізній вечір у мене призначено зустріч, — дещо зам'явся Ян. — Але трохи часу в запасі є.

І що, цікаво, у нього за зустріч запланована? Побачення? Ян має стосунки зі студенткою, які він не афішує. Це до неї він поспішає? Потайки зустрічається зі своєю таємною нареченою ночами? І як він примудрився захопитися студенткою?

Ох, Ян… А що вже казати про Ентоні. В обох кузенів проблеми на особистому фронті. Не те, що Джозеф. Добре, коли серце вільне і голова дурницями не зайнята. Живи собі на повну, насолоджуйся.

— Проходь, — Ян повів гостя у вітальню.

Джозеф коротко розповів про проблему та попросив конфіденційності. Хоча міг би і не просити. У браті він був упевнений як у собі.

— Роздягайся. Огляну тебе, — скомандував кузен.

Джозеф помітив, як змінився погляд Яна, щойно він побачив мітку. А це не віщувало нічого доброго.

— Раніше треба було звернутися, — насупився брат.

Він тримав долоню над міткою, не торкаючись, кілька хвилин. Згодом видав вердикт.

— Це не магія, що прокидається.

Джозеф тепер теж схилявся до цієї думки. Хоча спочатку, коли мітка тільки-но починала проступати, він думав, що в ньому прокидається ще одна магія. Дивувався, звичайно, що так пізно і що в їхньому роді подібного не було. Він тисячу думок передумав, вважаючи, що, виходить, він не син своїх батьків. Але, зрештою, зрозумів, що до магії мітка не має жодного відношення.

— Тоді що це?

— Жодного разу не бачив нічого подібного, але гадаю, що це пристріт, — видав Ян. — І перш ніж ти почнеш хвилюватись, одразу заспокою — мітка не завдає жодної шкоди здоров'ю. Я не бачу її негативного впливу на організм.

— Чого ж тоді вона так болить, падлюка? — пробурчав Джозеф.

Для нього стало неприємним відкриттям, що хтось навмисне завдав йому шкоди. Хоча він і сам уже схилявся до думки, що не можна виключати такого повороту.

— Біль ми знімемо, — заспокоїв Ян. — Призначу тобі мазь. Два-три дні та запалення мине.

— Запалення мине, а сам пристріт залишиться?

— Боюся, що так. У мене лікувальна магія, можу вгамувати біль, але зняти пристріт — це тобі до мага-проклятійника.