Розділ 14. Петелька спустилася

Тереса провела весь вечір у бібліотеці. Переглянула все, що змогла знайти про магічні мітки, які прокидалися невчасно. Шукала випадки, коли це відбувалося вже у зрілому віці, але не знайшла. Перерила весь архів, щоб знайти хоч найменшу згадку про щось подібне, але ніде не було свідчень, що мітка родової магії може спати до двадцяти п'яти років. А новому проректору, наскільки Тереса знала, було ще більше.

Старенька бібліотекарка, лерра Жуліта, з усіх сил намагалася допомогти. Тересі довелося трохи покривити душею і пояснити свою цікавість тим, що збирає інформацію для реферату на заняття з "Магічних аномалій". Проте, навіть спільні героїчні зусилля успіху не принесли.

Може, хтось інший у подібній ситуації зневірився б і вирішив закинути своє маленьке розслідування, але тільки не Тереса. Відсутність інформації ще більше розпалила її цікавість і змусила шукати нові шляхи вирішення поставленого собі завдання.

Вона завжди могла розраховувати на друзів. Спільний мозковий штурм часто допомагав вирішити найскладніші проблеми, але цього разу справа була делікатною. Що там Тереса розгледіла на стегні оголеного проректора, вона наважилася розповісти лише найближчій подрузі — Валерії. І вже разом із нею вони розробляли план дій.

Валерія запропонувала навідатися до Корнелії. Вважалося, що віщунка знає все — минуле та майбутнє цілих поколінь. І звичайно ж їй відомо чому, у кого і як мітки прокидаються набагато пізніше.

Тереса, щоправда, була не впевнена, що Корнелія захоче допомагати. Але у подруги були особливі стосунки з віщункою. Вона запевнила, що жінка не відмовиться поділитися інформацією.

Ідея сподобалася настільки, що захотілося вирушити до Корнелії цієї ж ночі. Але та не приймала без попередньої домовленості. Тому подорож довелося відкласти на завтра.

Весь наступний навчальний день Тереса тільки й думала про дві речі: по-перше, яке завдання дасть Джозеф на другий тур відбору на місце асистента, а по-друге, як пройде візит до Корнелії.

День пролетів швидко. У Тереси останнім часом усі дні пролітали стрімко. Справа йшла до сесії, і завдань ставало дедалі більше. А сьогодні ще й ніч обіцяла бути сповненою пригод.

Пізно ввечері Тереса та Валерія винайняли екіпаж і як дві авантюристки вирушили на околицю столиці до старої вежі, де мешкала Корнелія. Дорогою Лера розповідала, що хоч віщунка і знає все про всіх, але до її слів потрібно ставитися обережно. Іноді вони здаються дуже дивними.

Тереса теж чула про це. Але зараз її більше цікавило, яку плату попросить віщунка. Кажуть, у питаннях оплати за свої послуги вона буває абсолютно непередбачуваною. Може попросити грошей, а може зажадати дорогу для відвідувача річ — родовий артефакт, наприклад.

Тереса мала з собою кілька купюр. Хотілося б, щоб сума задовольнила Корнелію. Наразі жодних інших цінностей у Тереси не було. Але ж і роботи для Корнелії небагато — розповісти про мітки, що прокидаються пізніше, ніж мали б, та й усе. Не повинна ж ця інформація дорого коштувати?

Джозеф та Ентоні сіли в екіпаж і попрямували на околицю столиці. Джозеф вирішив поїхати до віщунки з кузеном за компанію, щоб підтримати. Той намагався зробити це ще вчора, але без попередньої домовленості їхати до Корнелії марно — не прийме. Тому візит і перенесли на сьогодні.

Дивні у віщунки порядки. Приймає лише вночі. Але це не забаганка. Вдень вона спить, адже може заснути лише за яскравого сонячного світла. Це її прокляття і плата за дар. Кожен сильний маг має слабкість. Природу не обдуриш — вона любить справедливість. Якщо десь щедро обдарувала, то десь недодала.

Спочатку брати їхали мовчки. Джозеф бачив, що кузен був напружений. Що ж, Джозеф мав тему для розмови, яка оживить Ентоні.

— А скажи мені, братику, таку річ: чого найбільше не люблять і не вміють студенти? Мабуть, ти добре вивчив їх за п'ять років роботи?

Ентоні зацікавлено примружився:

— Навіщо це тобі? Навіть не так. Перефразую, — посміхнувся він. — Кого ти топити зібрався? Хто тобі вже встиг дошкулити?

Відповідь у Джозефа була — одна дрібна настирлива староста. Але двоюрідному братові він сказав інше.

— Ніхто не дошкулив. На завтра призначено другий тур відбору на місце мого асистента. От думаю, яке б дати складне завдання, щоб переміг справді гідний.

Або краще сказати, щоб гарантовано не перемогла одна дрібна настирлива староста.

Ентоні думав недовго.

— Простіше простого. Згадай, які завдання ти не любив і вважав нездійсненними, коли сам був студентом.

Хм, нездійсненними? Були такі. А це ідея!

Тереса піднімалася гвинтовими сходами вежі одна. Валерія залишилася чекати на неї в екіпажі. Вони вирішили, що якщо Тереса говоритиме з віщункою віч-на-віч, та буде більш відвертою.

Сходи все вилися і вилися, здавались нескінченними. Височенько живе віщунка. Ще й сходинки під ногами жалісно поскрипували. І це Тереса ще мініатюрна, а які звуки вони видають, коли ними піднімаються габаритніші відвідувачі?

Після кількох десятків витків Тереса, нарешті, дісталася цілі — опинилася в невеликій слабко освітленій кімнаті. Вона вже стільки чула про віщунку, що не здивувалася, коли застала її за в'язанням. Ніхто ніколи не бачив Корнелію без спиць у руках.

— Цікавість — єдина вада, яку я не засуджую, — замість вітання промовила вона.

Тереса, певна річ, здогадалася, що це їй на неї ж і натякають. Ну що поробиш? Так, цікавість була другою її натурою. І так, саме цікавість привела її сьогодні сюди.

— А сестру цікавості — допитливість, ви зараховуєте до чеснот? — запитала Тереса з усмішкою. — Доброї ночі, Корнеліє.

Та ні на секунду не відірвалася від в'язання, не відповіла на запитання, так і не привіталася, але принаймні кивком запропонувала сісти. Це вже добрий знак.

Щоправда, на цьому добрі новини закінчилися. Віщунка продовжувала працювати спицями, не звертаючи жодної уваги на гостю.