БЕЗ ЗВІСТКИ.

У морі все називається інакше, ніж на суходолі. У морі усе інше, ніж на суходолі. Та усі інші. У цьому Шарлін переконалася так, що переконливіше не буває.

Там, у нормальному житті, вона – фінансист, що після університету отримала добру роботу, та переїхала до справжнього раю. Та й хобі своїм займається, навіть блог веде з історії моди, - і цікаво, й трохи додаткового заробітку… А ще у її житті з’явився Алекс…

Доки вона не погодилася на відпочинок на клятій яхті із його друзями. Дуже класно відпочинемо усі разом, вмовляв він, нікого, окрім нас, шістьох, не буде, яхта моторна, Ден добре вміє нею керувати, шторму не очікується, навіть можна буде голими загоряти й ніхто не заважатиме…

Це він вдома так казав. А у морі виявився зовсім іншим. Вимогливим, примхливим, тим, що не терпить заперечень. Справжній синок російського багатія, що купив громадянство екзотичних островів.

А головне, що «відпочити усім разом» для його друзів означало – мінятися дівчатами. Кожну ніч, а то й не по одному разу.

-Ти що? Я на таке не підписувалася! – сказала вона. Але Ден сказав:

-А навіщо ти сюди їхала? Голяка загоряти, в усіх на очах, – нормально, а продовжувати – у кущі? А між іншим, тут камери усюди.

-То й що?

-А знаєш, яка ти красива гола на фоні моря? Цей кадр, між іншим, можуть отримати усі твої клієнти, й шеф, містер Лотрі, теж!

Але Шарлін була непохитною: це вже виходило за межі того, на що вона могла б погодитися. За будь-яких умов.

От тільки не врахувала, що тут, у морі, поліції немає, й викликати її – ніяк. Та смартфон не працює. Коли її схопили за руки, Шарлін гадала, що усе закінчиться зґвалтуванням, та, звісно, вона нічого не доведе – одна проти п’ятьох. Але Алекс сказав:

-Не дочекаєшся. Сама попросиш.

Так вона й опинилася у цьому човнику, дерев’яному та зовсім маленькому. Без усього. А Ден відвів яхту, з якої його спустили, на кількадесят метрів, й Алекс прокричав:

-Коли дозрієш – помахай нам, візьмемо на борт!

Отак вона й опинилася тут. Посеред океану, у човнику без мотора, вітрил та весел. Без їжі та води. Тут навіть лавки, - здається, вона у морі називається банкою, - немає, тому можна або стояти на повний зріст, або лежати на дні. От тільки що з того, щоб лежати? А яхта кружляє у півкілометрі. Щоб, якщо хтось з’явиться, швидко підібрати. Це ми пожартували!

Вона знала, що здасться. Й вони знали, що вона знає.

А ще знала, що фото все одно потраплять тим, про кого вони казали. Й вони знали, що вона знає. Але все одно здасться. Дивляться у бінокль, щоб не пропустити момент.

Якщо раніше не почнеться шторм. Шарлін відчула, як посилюється вітер, овіває шкіру, куйовдить волосся. Хіба може бути такий холодний вітер у цих водах? А головне – лише б не перекинуло цей човник. Бо, якщо що, Ден навіть підібрати її не встигне.

-Чорт забирай!

-Що сталося? – Теммі, місцева подруга Дена (вона воліла не замислюватися, скільки їх таких у інших місцях та країнах, але їй подобалося тут, на яхті, а щоб залишатися із цим хлопцем, вона готова на усе), спитала це занепокоєним тоном. Але не розуміла, наскільки усе серйозно.

-Ми втратили хід. Нічого не працює. – Він клацав якимись тумблерами, але видно було, що марно. – Уся електрика, уся електроніка…

-Так, невчасно. Через цю дурепу у човні навіть сигнал подавати зараз не можемо.

-Нам немає чим. Я ж кажу, усе вирубилося. Ось, дивись. – Ден дістав з кишені айфон. – Цеглина! Алексе, в тебе теж?

-Так. І що, до біса, робити?

-Уявлення не маю. Ніколи такого не бачив. Мабуть, доведеться чекати, поки не знайдуть. Їжі та води в нас вистачить. Протримаємося.

-А … вона? – Алекс махнув рукою у бік човна, де продовжувала стояти на повний зріст Шарлін.

-А вона, якщо що, впала за борт.

Шарлін довелося підвестися та трохи нахилитися, щоб вітер не перекинув човна. Здавалося, настав час, нарешті, здатися. Вона замахала руками, але яхта, що дрейфувала за кількасот метрів, і не рушила з місця.

Лякають, покидьки. Хоча Алекс пропонував помахати але не обіцяв, що її одразу підберуть, але Ден-то – досвідчений яхтсмен, він має розуміти, що човен може не витримати. Але – стоять на місці…

До речі, а що це за дивний вітер? Зазвичай від вітру на морі хвилі, це знають навіть такі далекі від морських справ люди, як Шарлін. А тут вітер відчутний, а вода – немов дзеркало!

Кричати немає сенсу – не почують. Й вона продовжувала, стоячи у цьому човні, махати руками, намагаючись не перекинути його. Бо тоді – кінець.

На землі можна було б приблизно визначити, скільки минуло часу, за сонцем. Тут – не було впевненості, що човен не обертається, а тому… Часу, проте, точно минуло досить, щоб яхта підійшла. Але…

А це що? Шарлін не одразу помітила цятку на горизонті, але тепер та перетворилася на чималий вітрильник, що суне до них. От лише цього й не вистачало! Яка ганьба…

Тепер його можна навіть роздивитися. Три щогли, старовинна конструкція, вона колись бачила такі на фестивалі у Європі. Йде досить швидко. А прохолодний вітер так і дме, не піднімаючи хвиль. Дивина. Але не про це ж зараз думати… Он, хтось там, на містку, дивиться у підзорну трубу. То на неї, то на яхту. Що їм потрібно? Куди повернуть?