Розділ 4

Прийшла до університету — настрій був нікудишнім. Дівчата, як завжди, були в гарному настрої і весь час говорили про новенького, який перейшов до нас. Мені ні говорити, ні слухати пару навіть не дуже хотілося.

— Я перевірив ваші реферати і можу сказати, що чекав від вас більшого, — почав говорити наш куратор. — Тільки два студенти написали на відмінно, а у вас скоро сесія. Анастасія Єременко та Олександр Гордієнко — інші не дуже добре.

— Не встиг перевестися, а вже улюблений студент, — голосно сказала.

— Настю, мабуть, він почув, — прошепотіла Оленка.

— А мені то що? — стенула плечима.

Я завжди вважала, що красиві юнаки, ще й спортсмени, думали тільки про кар’єру, а не про навчання так це точно, але я була приємно вражена, що Олександр виявляв неабиякий розум. Після пари я набралася сміливості й все ж таки підійшла до нього.

— Привіт! Як справи? — зухвало, поза жодними сумнівами, я наблизилася до нього.

— Добре, — не дивлячись на мене, спокійно відповів Гордієнко.

— Зрозуміло! — я тут же відчула якусь нервовість у собі. Він навіть і не поглянув на мене.

— Ти щось хотіла? — він все ж таки повернувся до мене.

— Нічого, — стиснула плечима та вирішила йти, як він зупинив мене.

— Так що ти хотіла мені сказати? І не говори, що нічого! — всміхнувся.

— Нічого, — відчула, що перший раз у житті зніяковіла. — Я краще піду.

— Почекай! Настю! — він намагався мене затримати, але я втекла від нього.

«От дурепа! Бігаю, ніби більше робити нічого», — подумала про себе.

— Настю, сьогодні, завтра і післязавтра у нас тренування, — до мене підійшла Динара. — Ти мене чуєш?

— Що? — перебуваючи в якомусь трансі від такої розмови, я і справді не почула, що говорить Динара.

— У нас тренування після пар.

— Правда? Зрозуміло. Дякую тобі.

— Ходімо? — взявши мене під руку, Динара потягнула мене за собою.

Сьогодні ми провели тренування, і я ледве прийшла додому. Ми в останній момент змінили режим тренування. Тепер я зрозуміла, що таке справжня гра!

Ми провели ще два дні насиченого випробування, тому що перед нами стояли дві найважливіші гри, в якій виясниться, яка з дівочих команд найсильніша. У мене не було сили примиряти батьків, тому я вирішила це завдання зробити після ігор. Завтра найважливіша перша гра в сезоні, тому ми настроюємося хто як може. Я встигла поговорити з подругами, не улагодити відносини з мамою і сказати татові, щоб обов’язково був на завтрашній грі, а ще завітати в гості до тіток.

— Привіт, мої любі й єдині тітоньки, — привіталася я з ними.

— Привіт, моя люба. А ми тут із Валентиною збираємося на світський захід.

— Що це за світський захід такий?

— Це такий, де багато незаміжніх чоловіків і жінок, — з ванної кімнати вийшла тітка Валентина. — А якщо говорити стисло, то це клуб знайомств.

— Що? — захопилася реготом. — Клуб знайомств — це така нова ваша фішка?

— От ти даремно смієшся, — ображено сказала Валентина. — Що нам залишається робити? Нам, до речі, вже не вісімнадцять років.

— Мені двадцять!

— Що, правда? Як швидко роки йдуть. А ти не хочеш піти разом із нами? — сказала Валентина.

— Ні, я краще додому. У мене ще завтра гра.

— От правильно, — сказала тітка Тетяна. — Правильно, Настю, що думаєш не тільки про кохання-зітхання, а й про великий спорт.

— Ну так, ще я думаю про свою родину, — розвела руками.

— А щодо родини, то ти так не хвилюйся, все у вас налагодиться. Ми з Танею говорили, з Павлом та Лорою також.

— Розповідайте! Ну, не тягніть!

— Вони обоє вперті, як ті віслюки! — сказала тітка Таня. — Ні Лора, ні Павло першими не підуть назустріч одне одному. Просто потрібно їх звести в одному місці, і рибка в сітці. А там вони почнуть розмовляти і помиряться. Ми ж їх знаємо з Валентиною, як облуплених.

— А завтрашня гра може стати ідеальним приводом, — мовила Валентина.

— Так, це дійсно так. А вам вже час йти до своїх чоловіків, а мені — додому.

Я прийшла додому пізно, і мама вже спала, тому я не хотіла її підіймати. Завтра важливий матч, я повинна бути в доброму настрої, тому тут же лягла відпочивати.