5. Висота.

На екскурсію Ед з Ліною все ж поїхали. По-перше, від кількох витрачених годин нічого не зміниться, а по-друге, вони все-таки на відпочинку! Людмила, в якої й купили квитки, здається, не здивувалася.

-Яка краса! – Сказала Ліна, стоячи на оглядовому майданчику. Можливо, це звучало банально, але сперечатися було неможливо.

З вершини гори відкривалися краєвиди, від яких дійсно захоплювало дух. Хочеш – дивишся у бік моря, хочеш – у бік інших гірських вершин. Тут, дійсно, можна було відчути, що таке простір та свобода.

-Відчуваєш, яке тут розріджене повітря? – Спитав Ед.

-Так, дихати … незвично.

-Взагалі, треба попереджати, щоб сюди не їхали ті, хто має проблеми з диханням, - Зауважив Ед. – Ми на висоті більш ніж два кілометри над рівнем моря.

-Але заради цього варто…

-Варто. Якщо здоров’я дозволяє, та не боїшся висоти. Он, подивись… - Ед обірвав фразу, бо у сумочці, що висіла на поясі, залунав сигнал смартфона. Він вийняв апарат та підніс до вуха, подивившись спочатку, хто телефонує, але номер був незнайомий, судячи з перших цифр – місцевий, турецький. – Слухаю.

-Добрий день! – Почулося у слухавці. Незнайомий чоловічий голос, говорить російською, з ледь вловимим акцентом. – Це вас з консульства турбують, моє прізвище Мамедов. Можна було б з вами зустрітися … з приводу вчорашньої події?

-А що я можу вам сказати? – Здивувався Едуард. - Точно вже не допоможу щодо консульських функцій…

-Є декілька питань, які ви можете допомогти прояснити. Обоє, - Пояснив невідомий Мамедов. – То це можливо сьогодні? Я тут якраз поряд, вирішую питання … самі розумієте. – Очевидно, мова йшла про транспортування тіла.

-Але ми зараз не на місці, - Відповів Ед. – Будемо, скоріше, ближче до вечора.

-Я дочекаюся. Тож, щоб не витрачати ваші гроші… - Дипломат явно мав на увазі зв’язок у роумінгу. – О шостій вечора у готелі? Біля входу в ресторан.

-Добре, якщо будемо затримуватися – зачекаєте… Хоча не розумію, чим ми можемо вам допомогти.

-Дякую, до зустрічі.

Зв’язок перервався.

-Ми? – Перепитала Ліна, що чула тільки частину розмови: розчути щось у слухавці вона не могла через вітер на вершині, навіть Еду доводилося докладати зусиль, щоб усе зрозуміти. Що за цим вітром чув зі свого боку Мамедов, залишалося тільки здогадуватися. – Кому ми ще потрібні?

-Якомусь Мамедову з консульства, з приводу вчорашнього. Має питання… Тож, зіпсував нам цю поїздку своїм дзвінком. – Ед поморщився.

-От бачиш, не тільки у нас питання. – Ліна зробила паузу. – Зіпсував? Але я й так весь час про це думаю… А ти хіба ні?

-А я намагаюся не думати, щоб усе ж відпочити. Але не дуже виходить, - Зізнався Ед. – Десь у голові усе це крутиться.

-Ось і в мене – теж. – Обидва не могли заспокоїтися, зіткнувшись із загадкою.

-Але все-таки намагайся викинути це з голови. Принаймні, доки така краса навколо…

Енвером Мамедовим виявився чоловік років тридцяти п’яти, невеликий на зріст, чорнявий, із невеличкими вусами, одягнений у світлі легкі брюки та теніску, із золотим годинником на руці.

-Вибачте, що потурбував, - Сказав він. – Але з’явилися питання…

-Ви з консульства? – Спитав Ед.

-Так.

-А документи можете показати?

-Не довіряєте? – Посміхнувся дипломат.

-Вибачте, але серед місцевих є люди, що розмовляють російською не гірше за вас, - Пояснила Ліна. Розмова велася саме цією мовою. – Серед них можуть бути й журналісти. А нам би не хотілося підставляти ані готель, ані…

-Розумію. – Мамедов витягнув з кишені дипломатичну картку та показав співрозмовникам. – Переконалися?

-Переконався, що ви з російського консульства! – Зауважив Ед. – Не з нашого.

-А я хіба не казав? – Обличчя та голос дипломата являли собою втілення простодушності. Але він був добрим психологом: якби повідомив про це відразу, туристи з України могли б просто відмовитися від зустрічі. А тепер підвестися й піти – було б набагато складніше. Втім, Ед з Ліною й не збиралися: ця зустріч пробудила у них цікавість. Мамедов, між тим, продовжив. – Ви ж розумієте, загинула наша громадянка. Разом із вашим співвітчизником. А ви, можна сказати, свідки. Й заходили до кімнати. Можете описати…

-Навіщо вам це? – Спитав Ед.

-Розумієте, місцева поліція … підходить досить стандартно до таких обставин. А в мене виникли запитання. Я ж буду змушений не тільки займатися відправкою тіла, вибачте вже, - але й дати якусь інформацію. У тому числі й родичам дівчини.