3. Петля.

-Я зрозуміла, чому люди на відпочинку набирають вагу! Передусім, сімейні, – Зауважила Ліна, піднімаючись зі стільця після сніданку.

-Чому? – Здивувався Ед.

-А тому, що, коли люди живуть чи проводять час разом, то вони звичайно їдять одне й те саме. Як … ну, компроміс, чи що? Але жоден не їсть справді із задоволенням. А коли «усе включено», то кожен може обрати те, що саме йому дійсно до смаку. От і «відриваються». Подивися, у жодної пари на тарілках немає одних і тих самих страв, - включно із нами…

-Ти хочеш сказати, що спільне життя шкодить шлунку? – Посміхнувся Ед.

-Скоріше, корисне для фігури… Але нам треба до Людмили. Якщо хочемо завтра потрапити на канатку.

Вони знаходилися неподалік Кемеру, й однією з тутешніх туристичних принад була канатна дорога на гору Тахтали, звідки відкривалися чудові та неповторні краєвиди, а сама канатна дорога являла собою самостійний туристичний атракціон – для тих, звісно, хто не боїться висоти. Ед з Ліною не боялися, й дівчині захотілося саме на цю екскурсію потрапити в першу чергу. Організовувалася вона двічі на тиждень.

Людмила, як і належало, перебувала у потрібний час на своєму місці у холлі. Але була зайнята, - розмовляла турецькою із менеджером та двома співробітниками готелю.

-Вибачте, у нас тут … маленька надзвичайна подія, - Сказала вона, коли Ед з Ліною привіталися.

-Серйозні проблеми?

-Один турист не з’явився до автобусу, що повинен відвезти до аеропорту. Тож, і не вилетів. Його повинні були забрати о шостій ранку. А мені сказали тільки зараз. Йому тепер доведеться летіти за власний рахунок, - але ж ми допоможемо із квитками. У готелю теж проблеми, - їм треба підготувати номер для наступних клієнтів, - Пояснила Людмила.

-І що ви будете робити? – Спитала Ліна.

-Зараз підемо відчиняти кімнату, - на дзвінки він не відповідає. Будемо будити… А потім вже з вами, добре? – Ед кивнув. – Так, сімнадцятий будиночок…

-Це ж наш! – Тихенько сказала Ліна.

Людмила із менеджером та ще однією дівчиною-турчанкою, - мабуть, покоївкою, - вийшли назовні та попрямували до потрібного будиночку. Ед з Ліною пішли з ними, - врешті-решт, вони жили саме там. Але в обох виникла одна й та сама думка: тут щось не так, щось не просто. Ед, який бував у Туреччині вже кілька разів, знав, а Ліна з пояснень тієї ж Людмили вчора відразу зрозуміла, що трансфер до аеропорту після закінчення відпочинку – важлива річ. Якщо його пропустити – можна залишитися тут, а номер у готелі треба буде вже звільнити, й це не кажучи вже про те, що квитки додому треба буде купувати власним коштом. Тому для туристів вивішувалася інформація про час вильоту (він міг змінюватися) та, відповідно, час, коли автобус забере їх з готелю. Звичайно, турист міг бути просто таким п’яним, що проспати, - все ж включено! – але це не дуже вірогідно. А тим більше, він не відповідав на дзвінки…

Щоб вирішити ситуацію, готельний гід, як представник туроператора, та менеджер готелю й попрямували до місця, де мешкав несвідомий турист. Покоївку прихопили з собою, мабуть, тому, що вона володіла універсальною карткою-ключем, якою можна було відкрити двері будь-якого номеру.

Ед з Ліною тільки переглянулися, коли усі троє підійшли до дверей праворуч сходів на першому поверсі. Чомусь вони не були здивовані… Саме туди заходили позавчора непривітний пузань із дивною білявкою. Усі троє представників туристичної галузі зникли всередині, а Ед з Ліною вже хотіли підніматися до себе, щоб перевдягнутися та йти на море, - власне, Ліна вже ступила на першу сходинку, - коли з кімнати на першому поверсі пролунали пронизливі жіночі крики у два голоси, та чоловічий голос, який щось схвильовано говорив турецькою. Мабуть, наказував жінкам заспокоїтися, хоча власник голосу сам навряд чи був спокійний, судячи з інтонації.

Не говорячи один одному ані слова, Ед з Ліною розвернулися та швидко забігли у незачинені двері номеру на першому поверсі.

Пробігши коротким коридором, де знаходилися двері до санвузла, вони опинилися у невеликій квадратній кімнаті. Й тут же побачили причину жіночого крику.

Пузань з білявкою були мертві, й, судячи з деяких ознак, вже давно.

Чоловік, лише у трусах, лежав перед ліжком на підлозі, розкинувши руки. Очі його були заплющені. На столику у кутку кімнати стояла напівпорожня пляшка пива. І взагалі, речі у кімнаті лежали так, ніби люди, що тут жили, й не збиралися нікуди їхати. Хоча Ліна зауважила для себе, що мешкав тут, скоріше, чоловік. Жіночих речей майже не було, - окрім тих, що білявка зняла з себе, або зняв з неї хтось інший.

Дівчина лежала на ліжку, на боці, спиною до них. Вона була гола. А ще зв’язана. Руки стягнуто мотузкою за спиною, ноги перетягнуто мотузкою у щиколотках, та зігнуто у колінах, й від ніг за спиною тягнеться мотузка, що утворює петлю на шиї.

Ед кинувся вперед, щоб, торкнувшись ший обох, перевірити пульс. Хоча те, що він побачив, не викликало сумніву у смерті обох господарів кімнати.

-Стійте! – Крикнув менеджер англійською. – Відійдіть назад, негайно! Нічого не чіпайте, а краще вийдіть назовні. Ми викликаємо поліцію.