2. Спостереження.

-Хіба ти палиш?! – Здивувалася Ліна. З цигаркою вона Еда ніколи не бачила. А тут, розташувавшись у пластиковому кріслі на балконі, на столик поруч він не тільки поставив маленьку пляшечку віскі, але й поклав коробку сигар.

-Звичайно – ні. Але отак, у відпустці, дивлячись на море… Коли у тебе в одній руці – стаканчик віскі, - тільки доброго! А у другій руці – сигара, - тільки добра! От тут і розслабляєшся. Напиватися для цього не треба. Спеціально найменшу, майже сувенірну пляшечку купив у дьюті-фрі.

Ліна з подивом дивилася на коханого. Сама вона віскі точно не вживала. Але розуміла, що Ед не нап’ється, - просто не та людина. Тому – хай розслабляється, як знає. Їй для цього алкоголь не був потрібен. Вона просто сіла поряд, і стала дивитися на море.

-Ну як, подобається? – Спитав Ед.

-Ще й як! – Вона витягнула довгі ноги. – Дійсно, треба було поїхати… - Вона сумнівалася до останнього. Але тепер точно не пожалкує.

Вечірнє повітря було наповнене дзвоном цикад. А ще тут не було комарів, - зовсім. Тому можна було спокійно сидіти на свіжому повітрі.

-Все подобається?

-Ну … хіба що окрім сусідів, - Тихіше сказала Ліна. -. Отих, з першого поверху.

Пузань із білявкою мало того, що жили у цьому ж будиночку, так іще кілька разів за пів-дня траплялися їм на шляху, - то виявлялися поруч на пляжі, то сиділи за сусіднім столиком за вечерею. Якийсь похмурий пузань, що навіть вітався, здається, крізь зуби. І його подруга білявка, що лише мовчки вивчала обох, - особливо Ліну, - поглядом, яким, здавалося, проводила незрозумілий тест. На придатність до чого? Едуарда це лише трохи дратувало, а от Ліна, схоже, сприймала це сусідство більш гостро.

-Нічого, скоро ми їх не побачимо, - Сказав Ед.

-Чому ти так гадаєш?

-А ти бачила, які вони засмаглі? Особливо хлопець. Вони тут давно. А це означає – скоро поїдуть. Більше тебе ніхто не дратує?

-Та ні … хіба що той англієць? Але доки ти поруч, він і близько не підійде! – Ліна тільки розсміялася. – І взагалі, заради такого моря, можна витерпіти і пузанів, і англійців.

Едуард докурив сигару, подивився на годинник, що був у нього на зап’ясті. Годинник був захищений від води, тож, Ед не знімав його навіть у морі. Не щось новітнє, електронне, а стара добра механіка, - у дечому він був справжнім консерватором.

-Ну що, спати? – Спитав він. – Нам завтра о восьмій треба на сніданок, о дев’ятій зустріч з готельним гідом. Знайомство, так би мовити…

-Так.

Через кілька хвилин світло у вікні їхнього номеру згасло.

До готельного гіда вони підійшли після сніданку. Жінка років тридцяти у сорочці туристичної фірми сиділа за столиком, оформленим у тих же кольорах. Вона не була турчанкою, - ще в автобусі супроводжуючі сказали, що її ім’я Людмила. Але приємним сюрпризом було, що, почувши, як Ед з Ліною розмовляють між собою українською, Людмила звернулася до них тією ж мовою, - зовнішність Ліни її, здається, анітрохи не здивувала.

-Я сама з Чернігова, - Пояснила вона. – Живу тут з чоловіком уже сім років.

-То ви … пропустили усе найбільш цікаве? – Посміхнулася Ліна, маючи на увазі події, що відбувалися в Україні за останні п’ять років.

-І чесно кажучи - зовсім не шкодую! У мене чоловік, дитина… Але давайте до справи. Вчора від нас, - Людмила мала на увазі туроператора, - Прилетіли лише ви. Я повинна дати вам інформацію…

Й вона стала розповідати, які правила у готелі (більшість цього Ед та Ліна вже знали), де знаходиться найближче селище, куди можна ходити за покупками, який тут ходить громадський транспорт (автобуси та щось типу вітчизняних маршруток, які тут називалися «долмуш»).

-Ми, скоріше, машину орендуємо, якщо буде треба! – Посміхнувся Ед.

-Якщо треба буде, звертайтеся. Організуємо! – Посміхнулася й Людмила. – Тільки у нас тут дорожній рух … трохи хаотичний. Так що обережно. І ще… Бажано не брати машину в селищі. Потім можуть змусити вас сплачувати за усі подряпини, які вже були на ній до вас… Ми працюємо із фірмами, яким можна довіряти. Те ж саме стосується й екскурсій. Не тому, що ми жадібні. А тому, що ми дійсно піклуємося про наших туристів.

-А які у вас є екскурсії? – Спитала Ліна. Людмила передала їй декілька буклетів.

-Ось тут усе. Вам краще усе докладно вивчити. Я б могла вам відразу щось порекомендувати … але краще вивчіть, що вас цікавить з того, що у нас є.

-І можна буде підійти до вас завтра?

-Так, у цей же час.

На буклеті Людмила написала власний номер мобільного телефону, а потім стала пояснювати, як, у разі необхідності, звертатися до лікаря за страховим полісом, що входив до пакету документів, виданих турагенцією у Києві. Вона зробила тільки паузу, коли підійшли інші туристи, які хотіли придбати екскурсію. Людмила перейшла на російську мову, й відразу продала їм квитки на джип-сафарі. Туристів було четверо, й вона була дуже задоволена. Дістала смартфон та відправила комусь повідомлення з однією цифрою «4». А потім продовжила пояснювати Еду та Ліні щодо подробиць відпочинку. Після цього до Людмили підійшли ще дві дівчини, й придбали екскурсію до Памуккале. Цього разу ніяких повідомлень вона не відправила. А потім подивилася на годинник.