Глава 6. Дві смужки

Мара прокинулася, коли водій постукав по спинці сидіння. В автобусі більше нікого не було. За вікном стояв низький паркан, а за ним — такі жовті дерева, що вона спершу подумала про інше місто. Потім упізнала дорогу до складів. Проїхала три зупинки.

Водій показав, звідки їхати назад, і відчинив двері. Мара вийшла, притискаючи до себе сумку. На щоках лишилося тепло від сну; ноги вже змерзли. Вона могла пройти пішки, але навіть думка про дорогу викликала таку втому, що довелося сісти на лавку й чекати наступного автобуса.

За два тижні, що минули від першого Інарового виходу з-під майстерні, вона почула про нього чимало дрібних новин. Почав довше триматися у воді. Лаявся, коли Марко хотів допомогти раніше, ніж він попросить. Віддав Руті якісь речі для продажу й тепер сам оплачував ліки. Мара встигла заплатити за одне замовлення, наступне Соломія вже порахувала окремо. Про зустріч Інар нічого не передавав. Мара теж перестала нагадувати, хоча, почувши кроки на ґанку майстерні, все ще підводила голову.

Роботи побільшало. Соломія готувала велике замовлення, і Мара навчилася складати коробки так швидко, що лишався час учитися писати короткі назви з етикеток. Удома сил на зошит не вистачало. Вона засинала, поклавши руку на відкриту сторінку, а вранці обіцяла Ганні, що сьогодні вже посидить довше.

Коли повернулася після пригоди з автобусом, Ганна чистила рибу. На столі лежала газета, на газеті — срібляста голова з відкритим ротом. Мара роззулася й відразу пішла відчиняти вікно. Ганна спитала, що сталося: рибу принесли щойно, свіжу. Мара й сама знала, що свіжу. Просто запах тепер заповнював увесь дім.

Вона послалася на втому, розповіла про автобус. Ганна витерла руки, торкнулася її чола й почала питати, чи не болить горло, чи не мерзла в майстерні. Потім затримала на ній погляд і поцікавилася, коли були останні місячні.

Мара подивилася на газету. Чорна смуга тексту під рибою розмокла, і вона ніяк не могла відвести від неї очей. Кров була ще до станції. Тоді Ганна показала їй, що купувати, і пояснила, що це повторюватиметься. Мара запам’ятала пояснення, але дні не рахувала. Відтоді сталося стільки всього, а щоденних клопотів із тілом і без того вистачало.

Ганна запропонувала перевірити, чи вона не вагітна.

У Мариній кімнаті було прохолодно. Вона сіла на ліжко, так і не знявши пальта, й спробувала згадати той вечір у Адріана. Після першого поцілунку минуло кілька днів; він покликав її до себе, а вона сказала Ганні, що повернеться пізніше. У його кімнаті не вистачало світла, щоб розгледіти власну шкіру. Мара тоді зраділа цьому. Зараз пам’ятала, як він знімав із неї сорочку й намагався не зачепити тканини біля плеча, де боліло.

Вона не переплутала б той вечір ні з яким іншим. Порахувати, скільки від нього минуло днів, виявилося складніше.

Календар висів на кухні. Ганна щопонеділка обводила в ньому дні, коли треба було раніше йти до пекарні, і тепер за цими позначками вони відновлювали тижні. Мара назвала вечір після прогулянки, Ганна пригадала, що тоді чекала нового пожильця. Він приїхав наступного дня. Від потрібної дати до сьогодні минуло вже понад п’ять тижнів.

Ганна взяла гаманець. Аптека була поряд, ще працювала; Мара попросила купити те, що треба, а сама лишилася біля столу. Рибу загорнула в чистий папір і прибрала в холодильник. Потім вимила руки, витерла стіл, розчинила вікно ширше. Коли запах майже зник, виявилося, що чекати стало ще важче. Вона знайшла собі брудну чашку й довго змивала чайний слід із дна.

Ганна принесла дві вузькі коробочки. Одну одразу відкрила, дістала складений аркуш і сіла читати. Мара стояла поруч: їй теж хотілося бачити, що там написано. На малюнку було зрозуміліше. Одна смужка, дві смужки, окремо — як виглядає зіпсований тест. Ганна провела пальцем під потрібними рядками, прочитала вголос, скільки чекати й коли дивитися результат. Потім віддала все Марі.

До ванної вона не пішла. Лише запитала з коридору, чи Мара впорається, й після відповіді повернулася на кухню. Там щось клацнуло; за мить зашуміла вода.

Мара поклала тест на сухий край умивальника. Чекати допомагав Ганнин телефон: час виставили ще на кухні. На екрані змінювалися цифри, і Мара дивилася то на них, то на маленьке віконце, де проступав колір. Вона прочитала інструкцію очима ще раз, не розібравши нічого нового. Усе було надруковано занадто дрібно.

Звуковий сигнал застав її біля дзеркала. Мара встигла роздивитися себе так уважно, ніби на обличчі вже мало з’явитися щось помітне. Під очима лежали тіні, біля скроні лущилася шкіра. Вона торкнулася сухого місця й відразу прибрала руку.

У віконці було дві смужки.

Мара відчинила двері, покликала Ганну. Та взяла аркуш, нахилилася до умивальника й порівняла малюнок із тестом. Перепитала, чи час щойно минув. Мара показала на телефон.

Ганна підтвердила те, що вона вже бачила сама. Потім підвела голову й обережно обняла її за плечі. Мара стояла, притиснувши лікті до боків. Хотіла запитати, чи не може тест помилитися через мазь або через те, що в неї взагалі все не так, як у людей, але Ганна не знала б відповіді на друге.

Вони вийшли з ванної. Ганна заговорила про лікарку, до якої можна записатися, про те, що в неї має бути номер, тільки треба знайти. Мара слухала й повільно розстібала пальто. Весь цей час ходила в ньому, а тепер не могла влучити пальцем у петлю. Ганна простягнула руку допомогти. Мара відступила на пів кроку й сама звільнила ґудзик.