18.

Микита Дьомін ще не знав, що залишився свідок усієї операції. Як і сказала з самого початку Ніка, сидячи у високому «Хаммері», важко було б побачити, скільки людей знаходяться у «Ауді», та хто саме. Проте, він був людиною завбачливою, а отже, вжив доступних у його становищі, - та при такій швидкій підготовці, - заходів перестороги. До села, куди прямували Ніка із Томою, та де знаходилася майбутня фабрика «Малік», звісно ж, він не поїхав, чудово розуміючи, що таке диво, як «Хаммер», там запам’ятає кожен хлопчисько. Натомість, звернув на польову дорогу, - добре, що позашляховик давав можливість без проблем зробити це, - та  проїхав нею кілометри зо два. Тепер можна було виїхати на основну трасу та загубитися у потоці транспорту, що йшов до Києва. Але перед тим, як зробити це, Микита зупинився у лісосмузі та замінив українські кримські номери, - йому, росіянину, було дивно, що такі взагалі існували, - на «рідні» московські. Звичайно, останні будуть привертати увагу, - він вже зрозумів, що тут багато хто не сприймає росіян, - але, принаймні, навряд чи хтось подумає, що це – саме те авто… Якщо взагалі місцева поліція (як і багато росіян, він не сприймав серйозно українську державу, а отже, й тутешню поліцію також) зрозуміє, що саме чорний «Хаммер» брав участь у нападі. Якщо хтось взагалі здогадається, що це – напад та викрадення. Якщо пощастить, то, коли хтось виявить авто у річці, - подумають, що водій сам не впорався з керуванням, а потім … або відправився пішки за допомогою, або впав у річку, яка понесла тіло кудись нижче за течією… Поки з’ясують, чиє ж це авто, поки розпочнуть реально шукати… Вони будуть вже далеко. Усе, що потрібно татові, буде зроблено швидко та тихо. А те, що потрібно йому … іще швидше, хоча, можливо, й не так тихо…

-Нічого. Це зараз не головне, - сказала Тома.

Батько виявив її у найближчому відділі поліції. Як і слід було гадати, місцеві поліцейські, отримавши повідомлення від диспетчера, опинилися на місці швидко, й, передусім, посадили дівчинку до свого авто. Та увімкнули там «пічку», спрямувавши потік теплого повітря донизу, до ніг Томи, - це єдине, чим вони могла зараз їй зарадити. Потім, нашвидкуруч впевнившись, що картина на місці події в цілому відповідає тому, що їм повідомили, та розповіді єдиного свідка, викликали на місце слідчо-оперативну групу, - Тома, донька адвоката та судді, чудово знала, що означає абревіатура СОГ, і взагалі, розуміла з переговорів поліцейських більше, ніж вони могли б уявити. Але поки що нічого їм не казала, та не ставила питань. Лише з’ясувала, куди її зараз збираються відвезти. Та вже дорогою, - слідчий, що прибув на місце, з’ясувавши, скільки свідку років, розпорядився, щоб дівчинку відвезли до відділку та чекали на батька, - зателефонувала Вікентію та повідомила, де її шукати.

І от він з’явився у кабінеті, де виявив доньку на стільці перед оперативником. Той навіть знайшов десь обігрівач, яким, певно, користувалися тут взимку, та спрямував потік теплого повітря на ноги дівчинки, - вона усе ще тремтіла, мабуть, не лише від холоду. Та й чашка гарячого чаю (з пакетику, але краще ніж нічого) перед нею зараз стояла. От батько, передусім, і вибачився, що, оскільки був у місті у справах, те приїхав сюди не з дому, не зміг захопити сухий одяг.

-А вона у вас молодець! – заявив оперативник, у чийому кабінеті вони зараз і знаходилися. – Не лише все розписала… А ще й відеореєстратор врятувала. Зараз будемо дивитися… А потім … пояснення напишете, добре? – Щоб проводити будь-які слідчі дії, - хоча відібрання пояснень і не було слідчою дією, та, взагалі, не було передбачено у кримінальному процесі, - із неповнолітньою, потрібна була присутність батька. Той лише тепер звернув увагу на маленький прилад, що лежав тепер перед оперативником

-Давайте, - кивнув. І поліцейський витягнув картку пам’яті, а потім вставив її до кардрідеру, підключеного до власного комп’ютера, та розвернув монітор так, щоб видно було усім.

-Скільки файлів...?

-Тома, ти … скільки там сиділа, перед тим, як вилізти? – спитав Вікентій.

-Ну… Коли ми впали… Спочатку вилізла Ніка, а я … була під нею, - пояснила дівчинка. – Потім … ті люди їй допомогли вибратися на берег… Та швидко поїхали, а я стала вибиратися…

-Зрозуміло. Так, там файли по три хвилини… - Довжина окремого файлу могла налаштовуватися власником реєстратора. Вікентій, звісно, робив це сам перед тим, як встановити його у нове авто дружини. – Вистачить двох останніх. Якщо тільки той, що з ударом, у «збережені» не записався…

От оперативник і відкрив другий з кінця файл, і вони побачили, що відбувається на дорозі, та почули розмову у авто. Поліцейський перепитав:

-Що це за знайомий у Москві?

Вікентій був змушений пояснити:

-Ніка там жила. Лише нещодавно отримала наше громадянство.

А потім на екрані знову з’явився чорний «Хаммер», який намагався зіштовхнути «Ауді» з дороги. Хоча Вікентію було зрозуміло, що Ніка, злякавшись його маневру, сама викрутила кермо. Та зараз це було неважливо, а от те, що дії водія «Хаммера» були навмисними, - за відео міг зрозуміти кожен. Коли на екрані з’явилися кадри падіння «Ауді» у воду, Вікентій здригнувся, хоча вже знав, що Ані Тома, ані Ніка від самого падіння не постраждали. А потім… На відео, - вже у другому файлі, - було чітко видно й сріблястий мікроавтобус на дорозі, і те, як Ніка за допомогою чоловіка, що вийшов з нього, перебирається дошкою на берег, а потім – як її хапають за руки та кидають у авто, яке швидко зривається з місця.