РОЗДІЛ 58 Маркус

Я не перебивав, коли вона розповідала.

Вольф.

Первинна сила.

Резонанс.

— Тобто вони не просто маніпулюють істотами, — сказав я повільно. — Вони вивчають саму основу твоєї природи.

— Так.

— І якщо знайдуть спосіб впливати на неї…

Вона кивнула.

— Я стану вразливою не через вибір. А через фізику.

Я відчув, як у мені стискається щось холодне.

— Коли ти зцілюєш, — сказав я, — ти слабшаєш.

— Тимчасово, — відповіла вона.

— Але це повторюється.

Вона мовчала.

— І якщо вони навчаться викликати потребу в зціленні… — я не договорив.

Вона закрила очі.

— Я буду змушена використовувати силу. І кожен імпульс робитиме мене ближчою до… людяності.

— Ослабленої, — сказав я.

Тиша.

— Я завжди вважала це ціною, — сказала вона тихо. — За втручання.

— А якщо це механізм?

Вона підняла очі.

— Поясни.

— Ти не “втрачаєш” силу. Ти переходиш у інший режим.

Вона дивилася уважно.

— Якщо ми сприймемо це не як слабкість, а як фазу, — продовжив я, — ми можемо побудувати паралельний захист.

— Який?

Я підійшов ближче.

— Поки ти в “людській фазі”, структура працює. Не проти тебе. Разом із тобою.

Вона довго мовчала.

— Ти пропонуєш синхронізацію.

— Я пропоную прийняття.

Тиша стала іншою.

— Я завжди боролася з цією фазою. Вона робить мене… крихкою.

Я поклав руку на її щоку.

— Вона робить тебе реальною.

— І це небезпечно.

— Так. Але якщо ти приймеш її, вони не зможуть використати її як зброю.

Вона вдихнула повільно.

— Ти хочеш, щоб я перестала боятися бути людиною.

— Я хочу, щоб ти перестала вважати це поразкою.

Її погляд змінився.

Не м’яко.

Глибоко.

— І що ти пропонуєш паралельно?

Я ледь усміхнувся.

— Стабілізатор.

— Ти.

— Ми.

І тут почалося найскладніше.

Не битва.

Не стратегія.

А перебудова самої її природи.