Я повернулася додому втомленою.
Не фізично.
Ментально.
Місто не обрало сторону.
Воно обрало складність.
І це добре.
Але складність завжди має ціну.
Маркус зайшов слідом.
— Ти змінила поле, — сказав він.
— Ні, — відповіла я. — Я зняла крайнощі.
— А він?
— Він не дурень.
Я підійшла до вікна.
— Він дозволив мені виглядати раціональною.
— Чому?
— Бо тепер він виглядає таким же.
Тиша.
— І це означає… — почав він.
— Що наступний удар буде не проти сили. І не проти системи.
Я повернулася до нього.
— А проти довіри.
Він кивнув.
Місто сьогодні не обрало війну.
Але воно стало уважнішим.
І Вольф це розуміє.
І ми — теж.