Без умов
РОЗДІЛ 36 Маркус
Клітки відкрилися одночасно.
Не випадково.
Не помилково.
Організовано.
Я отримав перше повідомлення за хвилину до хаосу.
“Перевір клітки.”
Пізно.
Скажені вирвалися на вулиці.
Люди не встигли зреагувати.
Перший загиблий — чоловік, який просто виходив з магазину.
Двоє поранених — випадкові.
Я стояв посеред сирен і крові, знаючи: ми прорахувалися.
Телефон задзвонив.
— Я йду, — сказала Меліса.
— Ні, — відповів я. — Ми домовлялися.
— Є жертви.
— Я знаю.
— Маркусе…
— Якщо ти вийдеш зараз, — сказав я жорстко, — він отримає все.
Тиша.
— Я прикрию цивільних, — додав я. — Без магії.
Вона мовчала кілька секунд.
— Я поруч, — сказала вона нарешті. — Але не видно.
І тоді з’явився Вольф.
Не на трибуні.
Не перед камерами.
Серед хаосу.
Він рухався спокійно. Без страху. І саме в цю мить я зрозумів — це була його шахова партія.
— Ви запізнилися, Рейвене, — сказав він, дивлячись прямо на мене.
— Ви теж, — відповів я.
І саме тоді все пішло не за планом.
Скажений кинувся зліва.
Я відштовхнув дитину.
Удар прийшовся в бік.
Глибоко.
Світ став білим.
Я впав не одразу.
Лише коли побачив кров.
І перед тим, як свідомість почала тьмяніти, я почув її голос.
— Досить.
І світ зупинився.
#856 в Сучасна проза
Відредаговано: 16.02.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
