Без умов

РОЗДІЛ 32 Маркус

Я відчув його раніше, ніж побачив.

Не магією.

Логікою.

Культ перестав розпорошуватися. Вони почали діяти як структура, а не як ідея. Занадто чітко. Занадто вивірено. Хтось зібрав їхні фрагменти в систему.

— У них з’явився центр, — сказав Оскар, виводячи на екран нові перетини фінансових потоків. — Не ідеолог. Організатор.

— Ім’я? — спитав я.

— Поки ні. Але профіль є.

На екрані з’явилося обличчя.

Чоловік. Близько сорока. Чіткі риси. Спокійний погляд. Без фанатичного блиску. Без демонстративної жорстокості.

Найгірший тип.

— Він не говорить багато, — продовжив Оскар. — Але всі рішення тепер проходять через нього.

Я нахилився ближче.

— Де він зараз?

— Місто. І не ховається.

Я відчув легкий холод уздовж спини.

— Це не демонстрація, — сказав я. — Це виклик.

Телефон задзвонив майже одразу.

— Ти теж його відчула? — спитав я, не чекаючи привітання.

— Так, — відповіла Меліса. — Він не боїться мене.

— Це блеф?

— Ні, — сказала вона тихо. — Це впевненість.

Пауза.

— Він не ідеолог, — продовжила вона. — Він стратег.

— І він хоче зустрічі, — сказав я.

Подобається

Відредаговано: 16.02.2026