ПРОЛОГ Маркус

Я не вірю в монстрів.

Я вірю в людей, яким дали трохи більше можливостей і не дали жодних меж.

Оце і є справжня проблема.

Зброя — чесна річ.

Вона не прикидається. Не обіцяє. Не вчить моралі.

Вона просто робить те, для чого створена.

На відміну від тих, хто тримає її в руках.

Я контролюю ринок.

Не тому, що люблю хаос.

А тому, що якщо не я — це зробить хтось гірший.

Мене називають різними словами.

Більшість — не вголос.

Мене це влаштовує.

Єдине правило, яке я не порушую, — діти.

Не використовую.

Не продаю.

Не торгую.

Не “закриваю очі”.

Якщо хтось намагається — він зникає з мого поля зору. Назавжди.

Останнім часом світ поводиться дивно.

Занадто багато агресії.

Занадто багато сили там, де її не мало бути.

Істоти.

Я не лізу в їхні справи.

Вони — не мій бізнес.

Але коли вони починають купувати — це стає моїм бізнесом.

Нове лайно пішло по місту швидше, ніж будь-яка зброя.

Не порошок. Не таблетки. Не ін’єкції.

Щось інше.

Воно робить їх сміливими.

Сильними.

І абсолютно некерованими.

Я бачив відео.

Те, що залишилося від бару.

Те, що залишилося від людей.

Це вже не про силу.

Це про зрив.

Хтось підливає бензин у світ, який і без того живе на іскрі.

Я ще не знаю, хто стоїть за цим.

Але знаю одне — це не випадковість.

І коли чергова угода летить шкереберть через істот, що не відчувають болю і не знають меж, я розумію: хтось дуже хоче, щоб порядок зник.

Я не герой.

Я не рятую світ.

Я просто не дозволяю йому остаточно розвалитися.

Цієї ночі все пішло не за планом.

Склад. Зустріч. Обмін.

І істоти — не ті, що мали бути.

Я не встиг подумати, що робити далі, коли повітря навколо… змінилося.

Наче світ затамував подих.

Я ще не знав її імені.

Але одразу зрозумів:

це не істота.

І не ворог.

Це щось значно гірше.