Заборонений дар

У бальній залі королівського палацу цього дня з’явилися маленькі круглі столики з легкими закусками, солодощами та фруктами. Між них із тацями ходили помічники кухні в синіх камзолах, подавали гарячу каву і забирали порожній посуд. Гості прибували ще і ще, не лише столичні, а й з віддалених провінцій. Король з королевою в розкішних білих вбраннях, оздоблених перлами і діамантами, особисто вітали кожного біля першого столика і вказували місця, які належало зайняти гостям.

Каден уже сиділа за одним з найвіддаленіших столиків поряд з двома овдовілими столичними світськими пані, без апетиту кусала рожеве мигдалеве печиво і роздумувала, чому досі не побачила принца, коли поряд з королем та королевою з’явився той, кого й близько тут не мало бути — Ілар Лірд. Вона заледве не вдавилася і швидко зробила великий ковток кави.

Неочікуваний гість залишався поряд з вінценосним подружжям довше, ніж будь-хто перед ним. Вони сміялися так невимушено, ніби Ілар був не крамарем, а давнім другом родини.

Принц Жермер прибув під руку з Леоді. За ними зачинили двері — отже, більше гостей не чекали.

— Мила Каден, — тихо сказала одна з сусідок по столику — кругловида пані в зеленій сукні з високим коміром, — вночі Ви зіграли вирішальну роль у долі цієї пари, — вона поглядом вказала на принца з його тепер уже очевидно справді нареченою.

— Як? — ці слова нітрохи не порадували дівчину.

— Кажуть, саме через ті аж три танці Жермера з Вами, Леоді охопили ревнощі. А з ними разом прийшла і поступливість. Через що б там вони з принцем не посварилися на початку балу, дівчина перепросила.

— А як же слухи про її роман з викладачем?

— О, то просто злі язики розгулялися були, — відмахнулася пані в зеленому і розстібнула крихітний блискучий гудзик на комірі.

— І ось Жермер та Леоді знову разом, — задоволено виголосила друга пані за їхнім столиком — тоненька літня жінка в червоному оксамиті. — Скажіть, хіба ж поряд із цією красунею принц і сам не виглядає гарнішим?

Каден придивилася до щасливої пари. Чи то завдяки особливо святковому одягу, чи тому, що постійно посміхався, а певно, що посміхався він так багато завдяки Леоді, але принц Жермер і справді поряд з нареченою виглядав приємніше, ніж коли був сам.

Король подав знак рукою, всі, хто досі стояв, всілися за свої столики. Крім самого королівського подружжя та Ілара Лірда.

Королева почала пишну вітальну промову, далі передала слово чоловікові. Він теж привітав усіх присутніх з першим ранком нового року, після чого урочисто проголосив:

— За високий внесок у розвиток економіки нашого королівства крамар Ілар Лірд отримує звання пана і запрошення на щомісячні зібрання столичної ради.

Далі звучало ще багато слів, які розхвалювали Ілара. Каден слухала й не вірила тому, що чує.

— Не дивуйся так, мила, — сусідка торкнулася її руки, яка мимоволі стисла край скатертини. — Кажуть, принц добряче заборгував цьому крамареві, скуповуючи дорогі тканини для своєї коханої. От король і вирішив подарувати йому титул в обмін на списання боргу.

— Титул зараз і купити можна, — повторила Каден слова своєї домогосподарки.

— Та хіба ж цей Ілар не вартий звання пана? — другій сусідці новина сподобалася. — Тепер він може одружитися з панянкою, по якій давно тужить його серце.

— З ким же? — Каден пильно глянула на пліткарку.

— Ніхто не знає, — скрушно відповіла та і взялася їсти печиво з родзинками.

— Але кажуть, — продовжила за неї подруга, — що то гордовита красуня з роду засновників нашого королівства. Вона ніколи б не вийшла за крамаря, хай навіть і найбагатшого у столиці. Але ось, тепер, подивимося, — вона багатозначно повела очима в сторону Ілара Лірда, після чого зазирнула в очі Каден. — Можливо, цього року на нас чекає не одне прекрасне весілля титулованих осіб.

Після бранчу Каден однією з перших покинула королівський палац. От тільки далі саду швидко втекти їй не вдалося. Снігового кучера не було на місці. Хоча по часу магія ілюзії ще ніяк не могла розвіятися. Принаймні стрази на одязі все ще трималися.

— Пані Каден, чи можу я запропонувати Вам свій екіпаж?

Вона й не помітила, як підійшов Ілар Лірд. Сіпнулася від несподіванки, повернулася, зібравшись виказати йому все своє роздратування. Та не змогла. Таким щасливим він виглядав. І таким гарним. Втім, на відміну від принца, гарним він виглядав завжди, незалежно від убрання та оточення.

— Буду Вам дуже вдячна, пане, — вперше звернулася до нього так шанобливо. — Схоже, мій кучер десь засвяткувався.

— Я пришлю одного зі своїх людей, щоб доправив ваших коней та екіпаж додому.

— Навіть не знаю, що б я робила без вашої допомоги, — щиро подякувала Каден. — О, і Ваш подарунок, — піднесла руку до кольє, — Ви навіть не уявляєте, який він цінний для мене.

— Я лише повернув Вам те, що Ви, скажімо так, загубили, — Ілар подав їй руку, щоб допомогти піднятися в його новенький білий екіпаж. 

Сам сів навпроти, зачинив двері, привідкрив фіранки. Візниця направив коней до виїзду. Каден вперше не знаходила слів для розмови. Ілар теж мовчав. Тільки дивився на неї так непристойно невідривно. І мовчав.