Новорічний подарунок

— Ну все, — Каден скинула колючу накидку в синіх стразах на крісло, — можна видихнути.

Впала на диван. Той жалібно рипнув, а потерта сіра оббивка просіла майже до підлоги.

— Ще одне таке приземлення, і ми сидітимемо на самому лише паркеті, підібгавши під себе ноги, наче йоги, пані, — молода домоправителька Анні поправила пружину, що випнулася з дивана.

— Та гаразд, — господиня припіднялася на лікті, — цей стариган ще й не таке переживав, — лукаво підморгнула домоправительці. — Коли мій план перехоплення принца Жермера спрацює, у нас буде все найновіше і найдорожче.

Вона простягнула руку в напрямку свічника, луснула пальцями — п’ять із восьми свічок погасли. Натомість господиня пустила кружляти під стелею бліді магічні вогники.

— Ох, пані, — Анні підняла з крісла блискучу накидку, — він же такий…

— Який? — Каден сіла рівно, з натиском подивилась на домоправительку.

— Негарний, — таки вимовила та й одразу ж прикрила губи долонею — виховання не дозволяло їй так говорити про людей, але й іншого слова не могла підібрати в цьому випадку.

— Як і його батько, — дзвінко розсміялася господиня.

Вона встала з дивана, зібрала руками розтріпані пасма волосся й закрутила їх у жмуток на потилиці. — Але ж його матері, королеві Деніс, це не завадило свого часу. Витягни вже мене з цієї сукні, — повернулася до Анні спиною в туго зашнурованому корсажі.

— Невже немає жодного іншого способу покращити наші справи? — не вгавала з відмовляннями помічниця. — Або іншого заможного нареченого?

— Навіщо інший, якщо можна запопасти самого принца? — у Каден перед очима бігли яскраві спогади з Новорічного балу, який завершився лише годину тому. — Жермер тричі запрошував мене на танець. ТРИЧІ! А зі своєю начебто майже нареченою Леоді танцював лише раз.

— Ходять слухи, що в пані Леоді роман з викладачем старогірської мови, — тихо сказала Анні й цього разу аж ляснула себе по губах.

— Та не переймайся так, — притримуючи розшнурований корсаж руками, Каден повернулася до неї. — Це вже давно не плітки. Не може бути плітками те, про що вона сама розказує. Вірогідно, і принцові зізналася нарешті.

— В такому разі, я нітрохи не сумніваюся, що Ви станете нашою майбутньою королевою, — Анні присіла у жартівливому реверансі — зазвичай вони з Каден таких формальностей вдома не дотримувалися. — От тільки чи зробить це Вас щасливою?

— Мені достатньо, щоб це зробило мене заможною, — господиня всміхнулася, підібрала однією рукою гофровану полу сукні й пішла сходами нагору. — До речі, принц Жермер запросив мене на перший бранч нового року, — гукнула вже згори. — Завтра піднімаємось раненько, в нас буде багато роботи.

Підстельні вогники переміщалися над нею, освічуючи широкі сходи з багряним покриттям, на якому, якби хто придивлявся, побачив би чимало дірочок і воскових плям. Та придивлятися було нікому. Вже третю зиму від загибелі батьків і сестри Каден в кораблетрощі маєток стояв майже пусткою. Вона намагалася проводити вдома якомога менше часу. Відпустила Георга та всіх колишніх слуг на пенсію, залишивши при собі лише Анні, щоб хоч хтось уберіг колись прекрасний сповнений щастя дім від повного занепаду.

В холодній спальні Каден швидко перевдяглася в теплу нічну сорочку й залізла під ковдру. Щось, чого не мало бути на ліжку, з’їхало на край ковдри і ледь не впало. Жінка притягла вогники ближче до себе й побачила коробочку в темно-синьому цупкому папері, перев’язану золотим бантом.

«Анні, що це ти вигадала?» — подумала на домогосподарку. Хто б іще міг дарувати їй щось на Новий рік.

Проте в коробці виявилося те, чого Анні аж ніяк не могла би подарувати, якою прихильною не була б до господині. Це було кольє з діамантами й ніжно-блакитними сапфірами — остання з родинних дорогоцінностей, яку Каден віддала в ломбард минулого тижня. Вона мала за щось купити сукню та взуття для королівського балу. А тимчасову ілюзію коштовностей, яке все одно ніхто з людей не відрізнить від реальності, завжди могла собі начаклувати.

Каден провела пальчиками по камінцях, підняла кольє і приклала до шиї. Воно було справжнім, саме тим, яке століттями належало жінкам її сім’ї. Під прикрасою на синьому оксамиті помітила записку.

«Моя дорогоцінна, Каден, прийміть від мене цей дарунок у Новорічну ніч. Хай він скаже Вам про мої почуття більше, ніж здатен я сам.

І. Л.»

— Ілар Лірд, — Каден вголос назвала дарувальника. — Ой, ну коли ти вже вгамуєшся, торгашу нещасний? Що у нас взагалі може бути спільного?

Вона поклала кольє назад у коробку.

— Хоча за це таки варто подякувати.

В піднесеному настрої Каден від світанку збиралася на королівський бранч. Анні укладала їй локони й навідріз відмовлялася повідомляти будь-які подробиці появи новорічного подарунку на ліжку господині.

— Ох, ну повірте мені, — переконувала дівчина, — не знаю, як він там опинився. Певно, потрібно й на день закривати ставні, я ж бо сама не встежу за всіма кімнатами в цьому домі.

— Думаєш, Ілар міг залізти через вікно в мою спальню? — Каден водночас це здавалося і лякаючим, і дещо романтичним.