Глава 10

Ми разом! Тепер нам не потрібно ховатися. Ми з Анной втомилися від цього, але не могли поговорити про це з батьками.

Чому? 

Ми й самі не знаємо. Можливо, просто боялися... 

Можливо не хотіли поспішати... можливо.

Я зайшов до магазину "Діамант", там як і домовлялися уже була Діна. Вона стояла біля вітрини з різними кулонами та підвісками. Так і знав що потрібно було також Діму сюди позвати.

Я підійшов до неї,  вона заворожливо дивилася на кулон  у вигляді книги. Що ж, це по її часті, завжди любе навчатися, а ця прикраса ідеально їй підходить.

- О, привіт! Нарешті ти прийшов.

Помітила вона мене.

 - Я взагалі тут вже  хвилин п'ять стою.

Відповів я їй. 

- Що, справді? Ой, вибач не помітила.

Ну а як же? Я помітив.

- Я тут уже примітила дещо, ходімо.

Ми підійшли до вітрини з обручками.

- Поглянь, як тобі ось ця?

Вона показала мені обручку з маленькими білими камінцями, що прикрашали майже всю обручку.

- Я перепрошую! Підійдіть сюди будь ласка!

Погукав я продавця. 

- Покажіть мені ось цю обручку.

Дівчина дістала його та дала мені. Воно справді було гарне. Правильно я зробив позвавши на підмогу Діну.

- Я  його беру.

- Ну що, зустрінемося в  кафе?

Проговорила Діна.

- Так, до зустрічі.

Попрощався я з Діною.

По дорозі до автобусної зупинки я вирішив набрати номер тітки Світлани.

- Алло! Доброго дня тітко Світлано.

- Привіт Пашо. Що ти хотів?

- Тітко Світлано в мене така справа... в загалі, я хочу освідчитись Анні.  Вы схвалюєте?

Десь відразу після моїх слів з хвилину повисла тиша. Мені навіть лячно стало. Тітка Світлана, вона строга жінка та незалежна. Від неї що хочеш можна очікувати.

- Таке питання так легко не вирішати.

Відповіла вона.

- Добре я зараз підїду.

Відповів я та відключився, але встиг почути кілька слів:

- От настирливий хлопець.

- Світлано заспокойся.

Щож, як я гадав так легко небуде. Та я готовий ризикнути! Я підїхав до будинку Анни та зайшов до під'їзду. Піднявшись на другий поверх я почав дзвонити в квартиру з номером 24.

Щож відкрили мені доволі швидко.

- Доброго дня тітко Світлано та дядю Сашо. Я скажу ще один раз... я маю намір все життя прожити разом з Анею...

Піся моїх слів знову повисла тиша тільки було чутно нервовий стукіт пальців тітки Світлани по чашці с чаєм.

- Ми тебе розуміємо Пашо. Але ти знаєш справжню причину чому ми с твоєю родиною посварилися? - поговорив дядя Саша.

Я зусередився на розповіді, нарешті я дізнаюсь справжню причину сварки. 

- Твій тато дуже любив грати, можливо ти уже і не пам'ятаєш як твої батьки сварилися через залежність твого тата до азартних ігор. Я з ним теж через це не раз сварився, але коли він поставив під заставу наш з ним бізнес через борги.. я розлютився.

- Тому ми боїмося що ти можеш піти слідами свого тата тому і хвилюємося за Анну. - відповіла тітка Світлана.

- Не хвилюйтесь я не ображу Анну тому що я її кохаю. - впевненно відповів я.

- Добре ми тобі довіримося і дозволяємо тобі одружитися з Аннею. - Відповіла тітка Світлана. - Ти гайда до Анни, а ми все підготуємо.

- Дякую.

Я на крилах щастя побіг до кафе де ми зібралися зустрітися з друзями.

Ввечері:

Я хвилювався що буде якщо вона відмовиться, а якщо вона мене вже не кохає? А якщо я поквапився з пропозицією.  

Ось такі мені докучали коли ми сиділи за вечірнім столом. Я поглянув на своїх батьків на тітку Світлану та дядька Сашка. Вони жестикулюючи руками намагалися мене підбадьорити, але це було дуже тяжко.

Так годі киснути та боятися що буде то буде назад дороги нема. Я стиснув в кулак всю свою волю і встав.

- Кохана Анна ми з тобою пройшли таку довгу дорогу та нарешті знайшли місце де ми можемо бути разом... Анна ти вийдеш за мене? - я став на одне коліно та протянув їй обручку.

В її очах з'явилися сльози а потім вона крепко мене обійняла.

- Так! Так!

Я був щасливий нарешті ми будемо разом. І ніщо нам незавадить бути разом.

Кіра❤

Ось і кінець історії кохання Анни та Паші.