Глава 9

Тиждень потому

Наші батьки нарешті помирилися! Не віриться що ми з Пашею тепер можемо вільно  бути разом не приховуючи наші стосунки, не боячись що батьки дізнаються.

 Ми з Пашею сиділи в кафе, у нас зараз вільна година після занять. Ми домовилися зустрітися тут з Діною та її хлопцем Дімою.

Виявляється вона вже тривалий час з ним, а мені нічого не розповіла. Говорить що не було коли, але її можна зрозуміти, вона хотіла нам з Пашею допомогти. Я навіть не можу уявити скільки в неї було справ.

Я була навіть запитала в неї: - А що ти робила щоб нам допомогти? -  А вона лише загадково усміхалася та говорила: - Діма допоміг... незважай.

Ось так вона відповідала, але мені здається що тут щось ще. А можливо це і не моя справа. Знайшла на чому зациклюватися. Мені ось про своє щастя думати потрібно. Я посміхнулася, і поглянула на своє щастя. Паша теж посміхнувся,  взяв мою руку ніжно погладжуючи. Я щаслива з ним.

Ми почули сміх позаду нас обернувшись ми побачили за сусіднім  столиком трьох фіф. Головна серед них  Ілона. Головна  красотка нашого університету,  так ще й навчаємося з нею на одному  курсі.

Вони сиділи та тихенько дивилися в нашу сторону, а Ілона в свою чергу кидала гнівні погляди. Я і забула  що вона ще з перших днів відколи Паша до нас перевівся бігали за ним мов щеня. 

Ще в клубі вона намагалася підкотити до нього, але все насмарку. Паша лише мене кохає. Пам'ятаю що коли ми припинили приховувати наші стосунки, Ілона  наче з глузду з'їхала через ревнощі.

В той же день коли ми прийшли в університет тримаючись за руки, вона нахабним чином закрила мене в туалеті зі словами: - Ненавиджу тебе  Анно!

Я тоді відразу зателефонувала Діні, і ми потім від душі насміялися з її такої дитячої поведінки.  Ось і зараз я згадала той випадок, і почала сміятися.

Паша поглянув на мене та запитав: - Ти чому посміхаєшся?

Я кивнула в сторону  Ілони: - Пам'ятаєш тоді?... Відповіла я йому.

Він кивнув: - Так пам'ятаю. - Відповів він.

- А чому ви такі веселі? - Почули ми за спиною голос Діни. Я обійняла її, а Паша та Діма обмінялися рукостисканням. 

- Ми просто зустріли Ілону. - Відповіла я. 

- А, зрозуміло.  - Відповіла вона та обернулася в сторону  Ілони, так щей рукою їй помахала.

Схоже в Ілони нерви не витримали, вона схопила сумочку та вибігла з кафе, а її подруги побігли її втішати.

У мене зазвенів телефон,  телефонувала мама: - Алло... мама? - Відповіла я їй.

- Анно ви зараз де? - Спитала вона.

- В кафе сидимо.  А що?  - Спитала я, та поглянула на друзів.

- Ми тут з татом подумали, та вирішили запросити Пашу  та його батьків на вечір до себе. - Сказала мама.

 - На честь чого? - Не розуміючи спитала я.

- Ой... все бувай, а то у мене багато справ. - Сказала вона, і відключилася.

Я здивовано захлопала очима,  та поглянула на друзів. - Анно, що з тобою? - Схвильовано спитав Паша. 

- Да так. Мама телефонувала і запросила на сьогоднішній вечір тебе та твоїх батьків. - Відповіла я.

Паша посміхнувся,  а Діна поглянула на нього і теж посміхнулася. Що... це вони?

Кіра♥️