Глава 8

— Ви всі...

Дівчина зробила невелику паузу, та обвела присутніх серйозним поглядом.

— Зробили дуже велику помилку.

— Що ти маєш на увазі? – Жінка років тридцяти п'яти голосно грюкнула долонею по столу. Всі клієнти кафе повернулися на шум, а працівники закладу показали жест рукою, щоб не шуміли.

— Тихіше Світлано, давай просто вислухаємо Діну. – Почав заспокоювати жінку, чоловік. Діна з вдячністю поглянула на нього, і продовжила.

— Так ось, я разом з поліцією розглядали вашу справу чотирирічної давності... – Біля неї стояв її коханий, який давав зрозуміти, що якщо щось не так станеться він втрутиться, але дівчина продовжила говорити, але все одно поклала свою руку на його в знак вдячності.

— Ви розірвали контракт, а разом із ним  багаторічну дружбу. А все чому? Тому що документи були замінені, але справа в тому, що винними виявилися сім'я Воробйов. Тому що, вони відповідали за підписання угоди з новими клієнтами. Але Ви не врахували, що документи були замінені вашими конкурентами...

— Що ти маєш на увазі? – Спитав дівчину Михайло. Він гадав, що невже він не винен в тому, що тоді відбулося? Можливо є ще шанс, все виправити? Для нього розірвання дружби, ще  з дитинства, було тяжкою згадкою.

— Ось згадайте дядю Мішо. Кому Ви тоді давали ті важливі документи? – Чоловік постарався згадати той темний день.

***

— Кириле, передай ці бумаги Олександру.

— Добре, Михайло Олеговичу. – Юнак років двадцяти п'яти взяв документи у свого начальника, та вийшов з кабінету.

***

— Ну, я пам'ятаю як передав їх Кирилу. – Відповів чоловік. Діна згідно кивнула.

— Але я все перевірив. Пам'ятаю як віддав їх йому, все було в порядку. – Продовжив Михайло.

— Ось, а Кирило ваш секретар, вірно? – Спитала Діна, хоч і знає сама. – Михайло кивнув в знак підтвердження.

— Ну, що ж слухайте, що сталося на справді.

***

Юнак вийшовши з кабінету, на пів дороги зупинився, подивився по сторонах щоб впевнитися, що поблизу нікого немає. Дістав з рюкзака інші документи, і вставив їх у папку, а ті що там були сховав собі у рюкзак.

— Вибачте Олександр Валерійович! Михайло Олегович попросив передати вам документи.

— Добре, дякую.

***

— Ось так все і було. – Закінчила свою розповідь Діна.

Всі поглянули на неї. Мовляв розповідай звідки знаєш? Діна усміхнулась, відчуваючи себе переможницею.

— Як я уже говорила, я провела розслідування, та з'ясувала, що Кирило Сазонов є дрібним щуром приставлений з компанії КПР, тобто вашими конкурентами. – Пояснила дівчина, і поклала документи з доказами.

Сім'ї поглянули на них, потім на одне одного, і у всіх на обличчях з'явилися винуваті посмішки. Вони почали обніматися, і просити вибачення в одне одного.

— Кхм, Кхм ... – Почули вони звук за спинами. Коли повернулися, побачили своїх дітей які трималися за руки.

— Це звісно все добре, але схоже що Ви про нас уже забули. – Проговорила Анна.

— Врахуйте, якщо Ви проти наших стосунків, ми втечемо. – Відповів Паша.

— Нехвилюйтесь діти, все добре. – Відповіла Світлана, мама Анни.

Закохані Анна і Павло щасливі, обійняли батьків, і всі поглянули на обіймаючись стоять Діна та Діма.

— А це, вибачте багато роботи було і занять... Ну Ви самі розумієте. – Вона показала на бумаги, що лежали на столі. — Так ось, доки я шукала як вас помирити, я познайомилася з Дімою, і ми покохали одне одного.

Діна з Дімою поглянули одне на одного, і посміхнулися, згадуючи той день.

— Це ж круто, ми раді за вас. – Відповіла Анна, а всі інші згідно посміхнулися.

Кіра♥️