Глава 6

— Алло, привіт Пашо. Що зустріч? Добре, коли? Добре, бувай кохаю.

Після нашої минулої розмови, я знову прийняла Пашу. Він мені все пояснив, і я дала йому ще один шанс. Ми почали зустрічатися, але таємно, щоб батьки нічого не дізналися, тому що якщо вони не приймуть наші відносини. Я боюся уявити що буде, моє серце не витримає ще однієї розлуки з ним.

Після того дня, минуло кілька тижнів. Звісно те що ми зустрічаємося таємно це не зручно, тим паче приховувати від наших батьків. Я хочу їм все розповісти, але ще надто рано.

— Привіт любий. – Поцілувала я Пашу. І ми пішли по вечірньому місту. Тут було гарно, а головне що ми вдвох, лише одні.

— А знаєш, я дуже сумував за тобою.

— Я теж сумувала за тобою. – І ми після цих слів поцілувалися, поки в мене не зазвенів телефон. — Алло мамо, я зараз в бібліотеці.

— Що ти там робиш?

— Як що? В мене завтра сесія і я готуюся.

— Давай, не затримуйся.

— Добре мамо, буду через годину. – Після цих слів я поглянула на Пашу, якому було тяжко мене відпускати. Розумію і  мені боляче, але так треба доки ми таємно зустрічаємося:

— Вибач любий, але мені потрібно повернутися до дому доки мама нічого не дізналися.

— Я все розумію. — Він взяв мою руку і в його очах промайнула усталість. Я розумію...але що робити? Поки ми не готові відповісти батькам.

— Почекай Пашо, скоро ми все їм розповімо.

— Але коли це настане, ніхто не знає Аню. – Так він має рацію, скільки ще часу це буде тривати, ніхто із нас не знає.

Паша викликав мені таксі, і я поїхала до дому. Коли я лягала спати, мені на телефон прийшла смс:

— "Спиш?"

— "Ні"

— "Я люблю тебе"

— "А я тебе"

— "На добраніч"

— "І тобі"

ДІна

Після того як вони нарешті спокійно поговорили минув місяць. Вони почали зустрічатися таємно, а я розслідувала завдяки своїм зв'язкам справу їхніх батьків. Там було доволі заплутано, але я розібралася. Я сиділа в кафе як мені на плечі лягли ніжні руки, я обернулася та побачила Діму, він мій наречений. Він раніше навчався на детектива. Випустився рік тому із нашого університету.

— Привіт люба, чим займаєшся?

— Привіт, так ось розбираюся з бумагами, які мені передали твої люди.

— А, так справді. Ну що в тебе є якісь ідеї?

— Ну звісно є, але мені знову знадобиться твоя допомога.

— Я до твоїх послуг люба. – Який же він в мене самий кращий.

Через кілька тижнів

— Давай Дімо, як домовлялися.

— Добре Діно. – Через кілька тижнів, ми з Дімою вигадали одну авантюру.

— Алло, доброго дня Світлано Вікторівно. В мене є одна новина стосовно вашої доньки Ані. – Сказав Діма.

— Що? Ви хто? Яке відношення ви маєте до моєї доньки? – Схвильовано відповіла Світлана Вікторівна.

— Успокой її. – Сказала я тихо Дімі, щоб мене не почула тітка Світлана.

Він мене зрозумів: — Нехвилюйтесь із вашою донькою все добре.

— Тоді, що вам від мене потрібно?

— Ваша донька уже як три місяці разом із Павлом Воробйом.

— Що ви маєте на увазі? – Зацікавилася тітка Світлана. Ми з Дімою поглянули друг на друга, я кивнула, і він відключився.

— Давай швидко доки вона в темі, відсилай.

— Добре.

Сказав він і відіслав фото, де Аня з Пашею прогулювалися разом. Я для цього плану трішки прослідкувала за ними. Я була щаслива, що вони разом, але друзі вибачте,  це для вашого же блага.

Аня

Ми із Пашою прогулювалися по берегу моря, мені це здавалося наче сон. В мене зазвенів телефон, це була мама: — Алло мамо. Ти щось хотіла?

— Скажи мені доню, що ти зараз робиш?

— Я з Діною гуляю. А що?

— Так з Діною! А чому тоді джепіес показує, що ти не з Діною?

— Не може цього бути.

— А ну зараз же додому! У нас є розмова!

Почула я злий мамин голос. Невже вона дізналася? Я поглянула на Пашу злякано.  Що тепер буде?

— Паш, що робити?

— Аня, давай втечемо. – Проговорив він. А я не хотіла знову з ним прощатися.

— Куди?  Я за тобою хоч на край світу. – Відповіла я йому,  і поглянула на нього очима повної надії. Ми швидко навіть не беручи речі, головне що в нас є ми, та наші документи, побігли до вокзалу.

Кіра♥️