Глава 5

Паша

Після того коли мені написала Діна, що вони з Анею ідуть в п'ятницю в ввечері  до клубу я ні секунди не гаяв, мені потрібно поговорити з нею, хай не слухає, пускай ненавидить, але нам потрібно поговорити.

Я сидів за барной стійкой, і пив віскі, до підсіла п'яна дівчина.

— Привіт Пашо. Ти один?

Спитала мене дівчина.

— Так, поки один.

Зачекайте, звідки вона знає моє ім'я? Я придивився до неї і упізнав в ній Ілону. Вона здається з мого факультету, а ще здається популярна дівчина в університеті.

— Вибач, а ти хто?

Зробив я вигляд наче не впізнав.

— Пашо це ж я Ілонка! Ти що не впізнав мене?

Її лице так скривилося наче мої слова були їй огидними. Ну що Ілона вибач, але ти не в моєму смаку.

— А кто? Ілона, Ілона...

Зробив вигляд наче згадую хто вона така. Її лице не радісно скривилося.

— А! Ілона, так згадав.

Припинив я знеї знущатися.

— Так що тобі від мене потрібно?

— Так, привітатися прийшла.

Ми не подалік почули голоси, хоча музика була гучною, я впізнав в них Аню та Діну.

— Ха ха,  Пашо ти такий жартівник.

Сказала Ілона, яка сіла мені на коліна я навіть зреагувати не встиг. Що вона витворяє?

Мимо мене проходила Аня, побачив мене вона призрено усміхнулась, та побігла в сторону виходу.

— Аню!

Крикнув я, щойно скинувши з себе цю стерву. Чорт, що робити?

Прийшла Діна, яка ходила за випивкою, побачивши що немає Ані, потім побачила мене та Аню, без питань все зрозуміла.

— Чого ти чекаєш? Біжи за нею!

Сказала подруга, я побіг.

Аня

Як він посмів? Мені то байдуже, але з Ілоною та я її терпіти не можу цю стерву.

Я зла як собака почала телефонувати в таксі.

— Алло, мені потрібне таксі, я коло клубу на Центральній вулиці.

— Через пів години буде.

Сказав диспетчер.

— Аня!

Почула я голос Павла, щей його тут бракувало. Що він тут робить? Я ж прийшла розважатися, але знову зустріла його, так щей з цією стервою.

— Чого тобі?

— Це нете про що ти подумала.

— Що? Ти про що?

Спитала я, наче не зрозуміла про що він.

— Аню нам потрібно поговорити.

— Добре розповідай, розповідай що тоді відбулося? Я гадала що нам було добре разом. Чи я помиляюсь? Розповідай чому ти мене кинув не пояснивши нічого!? Розповідай, ти розумієш як мені було боляче тоді!?

Я давно хотіла виговоритися йому, я давно прагнула дізнатися причину чому він так вченив. Він дивився на мене, а у мене покотилися сльози, таке відчуття начебто ми повернулися в той день, навіть той самий дождь, що тоді був.

— Вибач, я... Я не міг тоді все тобі пояснити, я розумію як тобі тоді було, зрозумій я тоді збрехав тобі.

— Розповідай причину!

Не витримала я, він дивиться на мене сумним поглядом, наче він не знає куди подітися.

— Справа в тому що мене змусили батьки...

— Що? Що за дурниці ти верзеш? Твої та мої батьки ніколи не були проти наших відносин. Тобі що так важко сказати мені правду?

Що за дурниці, такого бути не може.

— Але це справді так, вони сказали що посварилися з твоїми батьками через роботу.

— Що у них за справи такі щоб нам треба було розлучитися?

Сказала не вірячи я.

— Вони мені нічого не пояснили, лише сказали, що попутали якісь документи, що у них великі проблеми через це. Вони сказали що нам потрібно розійтися для твоєї безпеки.

— Що?

У мене з'явилися зрадницькі сльози, просто через документи.

— Що, лише через документи?

— Вибач.

— Що вибач!? Ти повинен був поговорити про це зімною.

— Що  ж ти тоді зробила? Що ми зробили?   На було лише по п'ятнадцять років, ми б нічого тоді не змогли вдіяти, нам  довилося б  здатися.

— Так, напевно ти маєш рацію, але це не вихід розбивати мені серце.

Він дивився на мене, наче йому було боляче це згадувати.

— Вибач...

— Ти розумієш як мені було боляче, розумієш як мені було боляче бачити тебе через стільки років?

Він підійшов до мене, обійняв прошипотів тихо вибач, і селилися в так жаданому поцілунку.

Дякую тим хто читає мою книгу, підписуйтесь і ставте зірочку це надихає на проду.

Кіра♥️