Глава 4

Пройшло пару тижнів після того як до нас перевівся Паша, я з ним старалася не спілкуватись, не хотіла ворошити застарілі рани, які ще досі не зажили. Ну незважаючи на це я ловила на собі його погляди від цього на серці було важко, як зараз. Я сиділа в аудиторії затримуючи завдання, відчувши на собі погляд нестала навіть дивитися, вже добре знаючи хто дивиться на мене.

Прозвенів звоник з пари, я пішла в буфет, купила кофе собі та Діні та  два круасана собі з шоколадом а їй з гущонкой. Я прийшла в сад де ми домовилися зустрітися з нею тут росли різні дерева на території нашого університету, гарні тут були вешнені дерева, яблуні, сирені. Вони якраз зараз починали квітнути під час весни, мене оточив приємний запах, я начебто забулася на врем'я, я не хотіла повертатися назад. До реальності мене повернув голос Паши, ну навіщо мені заважати відпочивати.

— Привіт.

Сказав він як нічого не було. Я зібрала свої речі і зібралася йти геть.

— Зачекай!

Почула я в слід, але в мене немає настрою з ним розмовляти. Настрій то був але зникло коли з'явився він.

Паша

Я уже як пару тижнів ніяк не можу підійти і заговорити з Аньой, тільки і роблю що лише дивлюся на неї та боюся її реакції, боюся що вона відшиє мене чи втече. Після закінчення пари я пішов в сторону буфету, раптом зазвенів мій телефон, діставши з карману джинс свій смартфон на екрані засвітилося ім'я моєї подруги дитинства Діни.

— Так?

Відповів я.

— Ало Пашо, я домовилася що зустрінуся з Аньой в саду що за університетом.

— І що?

Не зрозумів я.

— Пашо ти дурень чи хто? Це значить що з нею ти маєш  зустрітися.

Пояснила мені Діна.

— Вибач, я просто втомився.

— Так, так звісно.

Не повірила мені Діна. Я прийшов туди де говорила Діна, там справді була Аня вона сиділа на лавочкі, я пам'ятаю що вона завжди любила весну особливо коли починали квітнути квіти. Вона закрила очі та вдихала цей чудовий аромат, вона дуже гарна, але мені треба з нею поговорити. Коли я наважився з нею поговорити вона нічого не сказавши поглянула на мене наче я та людина яку вона меньше всіх не хотіла бачити, взяла свою сумку та пішла геть нічого не сказавши. Як мені знею поговорити я не мав ідей, вона навіть слухати мене не хоче.

Діна

Я спостерігала за ними і гадала щож з ними не так, ось Паша ніяк не може з нею заговорити а Аня постійно тікає від нього, я навіть зустріч їм в гарному саду влаштувала, але навіть це не спрацювало, він тормозить, а вона біжить, короче як завжди.

Я сиділа в аудиторії заповнюючи бумаги по дорученню Василя Івановича нашого куратора, як староста звісно це утомливо, Але я не проти мені подобається займатися документами.

Прибігла зла Аня, наче її наздоганяли сотні Паш.

— Боже Аню, що з тобою сталося?

— Знову він.

Відповіла Аня.

— І щож він від тебе хотів?

Спитала я чудово розуміючи що в них вже відбулося.

— Не знаю я, я пішла звідти не слухаючи його.

— Так ти могла і послухати його, що він від тебе хотів.

— Ой, Діно я  на нього навіть дивитися не можу, а ти говориш по слухати його.

Ну ось що мені зними робити, один тормозить а друга біжить.

— А чому тебе не було там? Ми ж домовилися зустрітися в саду не так?

— А це мене просто попросив Василій Іванович перебрати бумаги.

— А, зрозуміло.

Як добре що це правда, просто мені дуже важко говорити не правду важливим для мене людям.

А у мене здається созрів ще один план.

— А як  ти наце дивишся щоб піти завтра в клуб після занять?

— А що, чудово  завтра п'ятниця,   а в суботу вихідний можна.

Ось і чудово, тепер треба писати Паші.

Кіра♥️