Розділ 5

Давид

Нарешті, моя сестричка вдома!! Я безмежно радий.  Але тепер в свої майже 20 я відповідаю не тільки за себе та своє життя, але й за сестру і дружину. Хоч і фіктивну. Та десь рік ми маємо вдавати пару, щоб в  соціальних служб не виникло навіть думки, що вони даремно дали нам дозвіл на всиновлення. Щодо мене то мені це робити вдається так собі. Великого досвіду спілкування з дівчатами я не маю. Маю приклад лише своїх батьків, які любили одне одного до смерті.  Я бачив, як батько любив та піклувався про маму і мені хотілося, хоч часитину уваги приділити дівчині, що вирішила мені допомогти. Я придбав машину в надії возити Настю на роботу, а Оленку до школи. Сам  же знайшов роботу в охоронній фірмі, де мене взяли незважаючи на інвалідність. Адже я маю бойовий досвід, який може стати в нагоді.

Минає декілька місяців

Сьогодні мені зателефонував мій бойовий побратим та попрохав про допомогу. Я звернувся до волонтерської організації, де мені пообіцяли допомогти. Тож завтра, вантаж з усім необхідним відправиться на передову. Я теж вирішив поїхати. Провідаю побратимів, що не раз витягували з пекла.  Сьогодні попереджу своїх дівчат і поїду. Забравши Оленку зі школи і Настю з роботи ми їхали додому.

-Як справи,  в моїх дівчат?- спитав я поглядаючи на них через дзеркало заднього виду.

-Все  добре. Мене вчителька сьогодні хвалила, за те, що я швидко зробила задачу.- хвалиться Оленка.

-Ти моя розумничка!- хвалю сестричку.- А ти Насте? Як в тебе справи на роботі?- питаю в дівчини, що стала за цей час мені другом і помічницею.

-В мене теж все добре.- каже вона всміхаючись.- А як справи в голови сімейства?- питає вона.

-Все як завжди. Дівчата я завтра поїду на декілька днів. – кажу обережно.

-Куди? По роботі?- питає Настя.

-Можна й так сказати. Я ввечері тобі поясню- кажу дивлячись на Настю.

-А ти маленька розумниця, щоб слухалася в усьому Настю.- каже Оленці.

-Добре. А тебе довго не буде?- питає Оленка.

-Може 3-4 дні. Впораєтесь без мене?- питаю.

-Звісно. Не переживай, братику, каже Оленка.

-Моя розумничка.-кажу і підморгую сестричці.

 В цей час зустрічаюсь з питальним поглядо Насті. Відводжу  погляд на дорогу. Приїхавши додому та поївши, Оленка йде робити уроки. Ми залишаємося на кухні з Настею вдвох. Я допомагаю їй прибрати зі столу.

-Куди ти їдеш?- питає Настя.

-По роботі.- кажу щоб не хвилювалася.

-Не хочеш говорити правду. Ай справді, чому ти маєш мені звітувати. Ми ж просто співмешканці, в яких фіктивний шлюб.- каже з гіркотою і вмикає воду, щоб мити посуд.

-Не кажи дурниць.- кажу я і вимкнувши воду обертаю до себе.

Дивлюся в її очі і бачу вологу, що зібралася в  очах.  Чомусь серце боляче стискається від того, що роблю їй боляче, не рахуюсь з нею.

-Мені здається, що ми давно не співмешканці. Ми  з тобою стали друзями, підтримкою одне для одного.- кажу я, а дівчина всміхається.

-Чи я не правий?-питаю все ще тримаючи її за руку.

-Правий.- каже вона зустрічаючись з моїм поглядом.-Тому як другу, скажи куди ти їдеш. Я ж переживаю за тебе .- каже дівчина, а я відчуваю неймовірне тепло в грудях від її слів.

-Я хочу поїхати з волонтерами на передову до своїх хлопців. Разом їх провідаю. Це на декілька днів.- кажу, а Настя з жахом дивиться на мене.

-Ти впевнений, що  це безпечно? А якщо щось станеться в дорозі? Як нам потім жити з Оленкою?- питає беручи мою другу руку в свою.

 Стоїмо тримаючись за руки. Дивимося один на одного.

-Все буде добре. Я просто відчуваю, що маю це зробити. Будь ласка, тільки не відмовляй мене!- прошу її.

-Добре.- каже  дівчина, відпускаючи мої руки, та обіймає мене.-Ми Будемо тебе чекати. А ти звони, або пиши.- каже все ще не відпускаючи обіймів, а я відчуваю, як сильно стукає її серце.

-Дякую, тобі за підтримку.- кажу я і несподівано для себе цілую її в губи.

Спочатку дівчина завмирає, але потім починає відповідати на мій поцілунок. З часом легкий поцілунок стає більш пристрасним. Я розумію, що втрачаю реальність. Як раптом:

-Давиде, я вже зробила домашні завдання. Перевіриш?- кричить Оленка, йдучи десь по будинку.

Ми відсахуємось один від одного. І що це було? Настя кидається мити посуд, а я йду на зустріч Оленці.

-Ну що ж, перевіримо, як ти виконала  завдання.- кажу я і з дурною посмішкою йду за сестрою.

Настя

От хто я для нього? Невже не заслуговую на правду? А цей поцілунок? Спочатку відчувала себе ніби мене  в казан з гарячою водою в кинули, а потім ще й вогню додали. Так і кипіло все в середині.  А чи значить щось цей поцілунок для Давида? Так, він гарний хлопець, мабуть від дівчат не мав  відмов.  А тут доводиться підтримувати історію про шлюб. Так. Це мабуть так. Я потрапила просто під «гарячу руку», точніше губи. Такі гарячі та п’янкі. Як мені тепер з ним поводитися? Буду робити вигляд, що нічого не сталося!  Так. Так і зроблю. Домиваю посуд і йду у ванну. Приймаю душ і йду до кімнати. Застаю Давида з рюкзаком. Він збирає речі.