ГЛАВА 13

ДУБОВ

-Андрюха! Друзяко! – розпливається в білосніжній посмішці друг дитинства, завжди підтягнутий і успішний вірмен Тигран. Ми обіймаємось, щиросердечно хлопнувши один одного по плечах. – Радий бачити тебе в своєму домі.

-З днюхою! – додаю теплі слова привітань і простягаю красиво упакований  подарунок.

Сьогодні я вперше в новому будинку Тиграна, точніше сказати в його  палаці, бо товариш звик жити в розкоші, без остраху виставляючи її всім на показ. Мимоволі озираюсь, милуючись гарним дизайнерським смаком та  різним антикваріатом, який просто переповнює кімнати.

-Проходь, відчувай себе, як вдома, - Тигран проводить в глиб будинку, де повсюди сновигають незнайомі мені люди: чоловіки в дорогих костюмах і довгоногі моделі, майже голі. Господар любитель закритих вечірок і красивих дам, а ще легкої і невимушеної атмосфери, яка так і пре з кожного закутку: хто з ким хоче,  з тим і цілується. Давно я не був на подібного роду заходах. Старію…

Алкоголь ллється рікою, ексклюзивні делікатеси, шумна клубна музика – невіддільні  атрибути відпочинку друга.  Після важкого робочого дня, міської задухи  та чергового виносу мозку вищими керівниками це місце – рай на землі. Вміє ж Тигран веселитись.

Якийсь час броджу  серед гостей, потягую віскі з льодом і розумію, мені починає набридати весь лоск і розпуста вечора. Напевне, з роками, особливо після розлучення з Валерією, мої уподобання змінилися, легкодоступні дівчата тепер бісять, бо в кожній з них бачу колишню кохану, а спиртне не так бурлить кров, як  в молодості. Молодість…

Наче вчора ще перед мною були відкриті всі двері, а сьогодні – самотній вовк, який постійно озирається в очікування ножа в спину. Занадто багатьом людям я стою кісткою в горлі, ще більше мріють, щоб генерал поліції третього рангу Андрій Дубов назавжди безслідно зник. На численну кількість недругів у мене є лише кілька вірних товаришів, одним з яких називаю Тиграна.

 Ми знайомі все життя.  Наші батьки в радянські часи жили в одній комуналці на околиці міста, і мені постійно доводилось захищати кволого хлопчика іншої національності від жорстких однолітків, котрі нещадно  травили малого. Від тоді стекло немало води. Тигран зумів «з нуля»   побудувати величезну бізнесову імперію, самотужки підняв із чорних злиднів увесь свій рід. Зараз він шановна та поважна людина, яка вміє і знає як простояти за себе.

Пора тікати. А що? Друга пошану віддав, можна і честь знати. Тиграна  знаходжу біля величезного басейну в  компанії  кількох оголених жіночих тіл.

-Андрію, куди ти зник? Дівчатка засумували за справжнім чоловіком. Вибирай, яку хоче, або забирай двох, - він смачно ляскає по сідниці пишногруду білявку, яка намагається забрати йому на коліна. Та у відповідь тільки дужче вигинається, безсоромно демонструючи п’яту точку. Бридко.

-На жаль, довше не можу затриматись, справи, - на ходу імпровізую, - Гарного вечора!

-Е ні,  стривай! – чоловік не надто ввічливо  відштовхує дівицю і різко підводиться на ноги. – Нам потрібно поговорити.

Обличчя Тиграна вмить стає серйозним та насупленим. Мовчки бредемо численними коридорами до його кабінету, який являє собою доволі просторе приміщення, виконане в темно-коричневих та золотих кольорах. Масивні вишукані меблі,  рідкісні картини відомих художників на стінах, шафи з дорогими книгами – милують ока і кричать, що бізнесові справи господаря йдуть «на ура». Порухом руки вірмен запрошує присісти в зручний шкіряний диван під стіною, сам же вмощується в глибоке крісло за столом навпроти. Відчуваю, розмова буде серйозною.

-Я не буду ходити кругами, одразу перейду до справи, - починає друг, в його стальному голосі звучать нотки сумніву, він наче вагається чи варто продовжувати діалог. -  Я не хотів тебе прости та втягувати в свої проблеми, але цього разу без твоїх зв’язків  не обійтись. Деякі  люди намагаються перекрити  кисень.

Я важко видихаю. Ні, не тому, що відмовляюсь допомогти, просто в глибині душі мені вже не подобається авантюра, я наче підсвідомо відчуваю, що не варто вв’язуватися.   Тигран замовкає в очікування моєї згоди, знає – не відмовлю. Нічого не залишається, як ствердно кивнути головою.

-Мені потрібний вихід на Гданського, терміново.

Випалені слова мимоволі змушують брови злетіти догори.

-А на який він тобі? В тебе ж чистий бізнес? – міцніше стискаю кулаки, я намагаюсь говорити спокійно, але рівновага полишає, коли мова заходить за мого найбільшого ворога, небезпечного, хитрого, підступного авторитета західного регіону країни.  

- В тебе з ним свої рахунки…

-Вірно, і менше всього я хочу, щоб ти зв’язувався з цим виродком.

-Андрію, зрозумій, він -  моя остання надія, є люди страшніші за Гданського.  У порівнянні з ними він – білосніжний янгол.

Я завмираю. Розмова набирає явно неочікуваного повороту.

-В що ти вляпався? – якось по-батьківськи запитую Тиграна. Той лише відмахується.

-Не має значення, головне виплисти з болота.

-Якщо ти потрапив, куди я думаю, то воно не болото, а справжнісіньке…- на останньому слові вриваюсь, підводжусь на ноги та рушаю до виходу.

-Зачекай, - кидається за мною Тигран, зупиняючи легким дотиком до ліктя. – Не рубай з плеча. Це на тебе не схоже.